Ми з Харківщини. Моя дочка вийшла заміж три роки тому. Зараз їй 26 років, і вони з чоловіком всі три роки тулилися на орендованій квартирі. А тепер в тому будинку жити не можливо взагалі.
Зі своїм чоловіком Ігорем донька познайомилася під час навчання у виші. Як вона тоді думала, їхні стосунки не приведуть ні до чого серйозного. Високий, досить мовчазний, щоправда, подавав надії на гарну кар’єру.
Вони навчалися на різих факультетах, але йому пощастило, і він отримав професію, пов’язану з програмуванням.
Коли нас вперше познайомили, Ігор був стриманий, чоловікові навіть здалося, що він занадто тихий; озирався на всі боки, розглядав стіни з нашими фото.
Ми не дуже багата сім’я, але так у молодості пощастило, що вдалося опинитися у приватному двоповерховому будинку. Гарно, просторо, але, повірте, на практиці це велика праця: все життя – це ремонт і турбота по господарству.
Потім зять особисто приїхав до нас без дочки і заявив, що хотів би жити з нею разом. Щоправда, на орендованій квартирі. Хотів, щоб ми благословили їх, чи що. Ну прямо лицар із книжок. Ми дали добро без жодних проблем.
Виявилося, зять справді досить дивна людина. Дуже акуратний, дисциплінований. Але при цьому тихий і може цілий вечір мовчати, ніби поруч нікого немає. Я поцікавилася його сім’єю, і виявилося, що сам він родом із села.
Через якийсь час дочка почала іноді жалітися, що у нашому місті з житлом великі проблеми. На той момент вони вже змінили кілька квартир і навіть не через високу ціну. Справа була переважно в умовах проживання.
У першому випадку господарі квартири мали ключ і приходили в квартиру без попередження як до себе додому. Кілька разів навіть брали щось із холодильника, доки мешканці були відсутні.
Я чула про щось подібне з телевізора, але ніколи не могла подумати, що таке можливе в реальному житті.
Другий випадок був уже через сусідів. Ну й так далі. Потім вони знайшли непогану «двушку», правда, район мені не подобався. Сусіди хороші, якийсь ремонт. Але ціна за оренду кінська.
А що робити? Доводилося заощаджувати. Врахуйте, що у ці місяці у молодих людей було заплановано весілля. Тож із грошима почалася справжня напруга.
Ну а потім всі ці події, з останньої квартири саме через них прийшлося втікати.
І от ми з батьком вирішили зробити молодим добрий подарунок. Пошкрябали по засіках, продали якесь майно і зібрали необхідну суму на гарну двокімнатну квартиру. Район не в центрі, але тихо та зелено – в майбутньому це матиме значення для дітей та душевного спокою.
На оформлення всіх документів забракло трохи часу, тож сам подарунок, а саме ключі, вручалися вже пізніше. З іншого боку, до чого поспіх? Все одно треба було ще влаштовувати оглядини, меблі купувати і таке інше. Я в цьому не бачила жодної проблеми.
Але коли ми з батьком прийшли до дочки та її чоловіка додому, де вони орендують зара одну кімнату, виявилося, що нашому подарунку не раді, точніше, його не прийняв Ігор. Причому категорично.
Зять не пояснював причину своєї відмови, просто тихо пішов до іншої кімнати, сказав, що втомився. Але ідея йому не подобається, хоча він дуже вдячний.
Ми мовчки посиділи ще півгодини, попили чаю. Мій чоловік навіть хотів піти поговорити із зятем. Добре, що дочка вчасно зупинила. Обіцяла сама все з’ясувати, адже тепер вони сім’я. Я тоді подумала, може він переживає через такий шикарний подарунок, йому мати нічого навіть не передала. Ну, буває.
Але наступний дзвінок від доньки все розставив на свої місця. Виявилося, що Ігор просто все прорахував.
Звичайно, ми оформили квартиру на себе. І чесно про це одразу ж сказали. А він, бачите, навіть у безкоштовній квартирі не хоче почуватися гостем. Сказав, що у разі чого його виставлять надвір. І гарантій у нього жодних.
Я особисто вважаю, що якщо ти вже з самого початку сімейного життя думаєш про розлучення, то щось тут не так. Та й, подумайте тільки, скільки їхня родина заощадить на оренді? Тут руки треба нам цілувати, а не носом крутити.
Кращого подарунку, як на мене, не придумати навіть. Але зять категоричний, а дочка йому не суперечить.
Що робити у цій ситуації, я не зрозумію. Але проблема й досі залишається на тому ж місці. Ми вже подумуємо здавати квартиру просто чужим людям в оренду. Ось що таке невдячність. ми не думали й не гадали, що так вийде.
Фото ілюстративне.
