fbpx
життєві історії
Ми з Ігорем ніби й жили окремо, але це тільки так називалося. При першій же можливості Ірина Іванівна була у нас. Вона демонстративно одягала на себе фартух, хоча навіть до продуктів не торкалася, кликала мене, і пояснювала, якої консистенції повинно бути тісто для пиріжків з капустою, бо саме такі любить її синок. Я мріяла, що ці “гості” скоро закінчаться. Та ситуація погіршилась з моїм цікавим станом

Ми з Ігорем ніби й жили окремо, але це тільки так називалося. При першій же можливості Ірина Іванівна була у нас. Вона демонстративно одягала на себе фартух, хоча навіть до продуктів не торкалася, кликала мене, і пояснювала, якої консистенції повинно бути тісто для пиріжків з капустою, бо саме такі любить її синок. Я мріяла, що ці “гості” скоро закінчаться. Та ситуація погіршилась з моїм цікавим станом.

З першого разу мені не пощастило вдало вийти заміж. З Ігорем були постійні вияснення стосунків, докори, лайки – і я здалася, хоча у нас і був син Дмитрик. Ми розлучилися, не дивлячись на те, що я розуміла, що легко з дитиною на руках мені точно не буде. Так і жила я з Дмитриком три роки одна.

А потім якось пішла у великий книжковий магазин нашого міста, там хотіла купити якусь цікаву книгу почитати. Я люблю саме паперові книги, а не з гаджетів читати. І ось зустріла там Івана. Він теж любитель почитати. Між нами зав’язалася розмова, а потім і симпатія, ми почали зустрічатися з ним.

Іван знав, що у мене син, що я була в шлюбі, але це зовсім його не хвилювало. Він сказав, що головне те, що я зараз з ним, минуле неважливо,воно залишилося позаду, і оглядатися не потрібно. Що ж, я повірила. А потім він вирішив познайомити мене з мамою. Хвилювань було вище даху. Все ж це майбутня свекруха і треба створити гарне враження про себе. Я настільки ретельно готувалася, що одяг обирала в торговому центрі, повністю його “переривши”.

А ще я хвилювалася, що не полюбить Ірина Іванівна мене через те, що у мене був шлюб і є Дмитрик. Але ні, даремно хвилювалася. Свекруха прийняла мене добре. Я навіть думала, що мені неймовірно пощастило. І так, мені пощастило, але тільки поки ми з Іваном не почали жити разом і поки свекруха не почала ходити “в гості”.

“В гості” – це вона так говорила, а насправді вона приходила, щоб роздавати мені доручення. Вчила, як ліпити улюблені пиріжки Івана, як виховувати мого ж Дмитрика. Їй все було не так. Для мене кожен її прихід уже був одним суцільним стресом, адже я знала, що ось мене знову носом захочуть ткнути в щось, знову я буду не така і неправильна.

Як же Ірина Іванівна мені набридла, поки я була при надії. А коли я привела на світ їй онука, то ще більше не хотілось мені її бачити. Так, вона мені допомагала по будинку, але всі ці моралі, та ще й в показовій формі, просто виводили мене з себе. Я і так не висипалася через дитину, ще й вона прийде з самого ранку і починає мені нерви тріпати.

Я все розумію, розумію, що Ірина Іванівна хоче допомогти, але я втомилася від моралей. Чому я не можу все робити так, як того хочу я.

Як “прибрати” Ірину Іванівну зі свого життя?

Порадьте, може хтось був у схожій ситуації?

Сил терпіти більше немає!

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page