fbpx
життєві історії
Ми з Ігорем тільки почали “ставати на ноги”, як я дізналася про свій цікавий стан. Сину на той час не було й три рочки. Ігор все повторював, що не готовий знову до пелюшок, і що він своє життя уявляв геть інакше. Я була в “приглушеному” стані. Та все змінилося після приходу моїх подруг: Ірини та Насті. Навіть не знаю, щоб я без них робила

Ми з Ігорем тільки почали “ставати на ноги”, як я дізналася про свій цікавий стан. Сину на той час не було й три рочки. Ігор все повторював, що не готовий знову до пелюшок, і що він своє життя уявляв геть інакше. Я була в “приглушеному” стані. Та все змінилося після приходу моїх подруг: Ірини та Насті. Навіть не знаю, щоб я без них робила

Я завжди уявляла свій цікавий стан як рекламу Ikea. Біле дерев’яне ліжко, світильники, красиві іграшки та нова коляска. Я сподівалася, що ми будемо абсолютно щасливою сім’єю, закоханими, а дитина буде вишенькою на торті.

Мій перший цікавий стан був відразу після того, як я закінчила коледж, коли мій чоловік Ігор почав працювати. Всі речі для малюка подарували, гроші дали батьки, про якийсь комфорт я могла тільки мріяти. Тоді я пообіцяла собі, що з другою дитиною буде все інакше.

Коли синові було два роки, ми встигли переїхати до себе. Я думала про роботу, дивилася на дитячі садочки і мріяла, щоб нарешті настало чудове майбутнє. У нас нарешті все добре, я буду працювати, заробляти і подорожувати.

Про “другий” цікавий стан я дізналася дома, хоча все ж надіялась, що це якась помилка.

Я сказала чоловікові все наступного дня, і його реакція була такою ж, як і моя. Мені було зрозуміло, що ми повинні знову “призупинити наше життя”, і я почувався дуже погано. Я звернулася до лікаря якомога швидше, сподіваючись, що це помилка, але, звичайно, це не так.

Найгірше те, що навіть Ігор не був моєю підтримкою, а зосереджувався на роботі та проводив час після роботи з друзями.

Я була сама з сином і відчувала розпач. Почалася осінь і нескінченна зима, під час якої я весь час лежала у ліжку у дещо депресивному стані.

Чоловік почав від мене дистанціюватися, ми ніколи не лягали спати разом, і він йшов на роботу раніше, ніж я вставала.

Коли я запитала його про те, що відбувається, він зауважив, що уявляв своє життя по-іншому, і що йому не подобається нескінченно мати справу лише з пелюшками та іграшками.

І що, не виходячи на роботу ще три роки, йому доведеться більше працювати, щоб ми могли хоч трохи нормально жити.

Десь на сьомому місяці мене зненацька відвідали дві подруги. Ірина жила за кордоном, а через роки повернулася. Вона принесла мені гарні іграшки ручної роботи для малюка.

Ірина тільки починала власний бізнес і випадково згадала, що я могла б приєднатися до неї.

Другою була моя подруга Настя. Коли вона почула, що у нас буде дівчинка, вона принесла купу білих мереживних суконь, капелюшків і светрів, які зібрала у подруг.

Це був перший момент, коли я почала з нетерпінням чекати появи дитини. З її допомогою ми підготували гардероб, підготували стару коляску, і я почала думати хоча б про те, що впораюся.

День “Х” мене здивував, тому що настав рано. Мій лікар відправив мене в зал прямо з огляду, і моя дочка з’явилася через кілька годин на світ. Все минуло доволі легко, Ігор навіть не встиг закінчити роботу.

Як тільки мені віддали на руки малятко, я почала її годувати. Я очікувала, що після її появи на світ мене охоплять смуток і сумніви, але сталося з точністю та навпаки.

Ніби з її приходом хмари розійшлись і моє життя раптом стало іншим. Все було добре.

Вдома ми з Ігорем поклали її на ліжко й цілими днями з любов’ю дивилися на неї.

Я знаю, що мої почуття відчувають багато жінок, деякі з них у важкому матеріальному становищі, без батька, без допомоги.

Просто рекомендую всім приділити час, дати емоціям волю і дати дитині їх залікувати. Бо саме так і сталося. Лише після її народження я дозволила собі розплакатися від розчарування і раптом змогла назвати те, що я переживала.

Друга дитина покращила і зміцнила наш з Ігорем шлюб. З донькою я стала справжньою мамою і перевела подих. Приблизно через два тижні після виписки я зв’язалася з подругою, яка запропонувала мені роботу, і почався цикл навчання.

Я обробляла електронні листи, писала їй інформацію про продукти, вирішувала проблеми з клієнтами. Це була робота на неповний робочий день, яка займала кілька годин на тиждень, але це додало мені впевненості.

Чудовий сюрприз стався через рік, коли Ігор отримав підвищення, і ми запланували нашу першу відпустку за чотири роки разом. Для когось буденність, для нас – диво.

Після появи дочки чоловік крок за кроком почав повертатися додому, можливо, і тому, що я сама змінилася. Я була щасливішою і повнішою життя. Я жодного разу не пошкодувала про народження донечки, і Ігор теж.

Сьогодні нашій принцесі два рочки, вона весь день співає, танцює і обожнює свого старшого братика. Вона дала нашій родині правильний напрямок, і я їй за це дякую.

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page