fbpx
життєві історії
Ми з Інною поженилися більше двадцяти років тому. Дуже хотіли стати батьками, але в Боженьки були свої плани. Після всіх обстежень в мене було таке відчуття, що справа в мені, але я відганяв ці думки. Я був такий щасливий, коли Інна повідомила, що лелека таки знайшла стежинку до нашого дому. Ми б могли і далі жити щасливо, але недавно Інна на емоціях проговорилася

Ми з Інною поженилися більше двадцяти років тому. Дуже хотіли стати батьками, але в Боженьки були свої плани. Після всіх обстежень в мене було таке відчуття, що справа в мені, але я відганяв ці думки. Я був такий щасливий, коли Інна повідомила, що лелека таки знайшла стежинку до нашого дому. Ми б могли і далі жити щасливо, але недавно Інна на емоціях проговорилася

Мене звуть Богдан, мені 45 років. У мене хороша дружина, з якою ми в шлюбі вже довгий час, майже 20 років, а також чудовий синочок. Артемчик цього року пішов до другого класу.

І в один день ми з Інною серйозно полаялися.

Практично ніколи не було такої суперечки, як сталася в цей день.

Тоді вона на емоціях і викрикнула, що наш Артемчик, виявляється, не мій син.

Ми з Інною багато років намагалися стати батьками. Десь в глибині душі я розумів, що причиною цього є я. Хоча двоє ми обстежувалися – двоє здорові. Нам говорили про несумісність. Тому коли після п’ятнадцяти років надій, Інна мене ощасливила звісткою, я відкинув все, що було у мене в голові, і виховував Артемчика без грама сумнівів.

І ось тепер вияснилось, що я і справді не є його рідним батьком.

Я був не в собі після її слів. Я навіть нічого і сказати не встиг, та й Інна відразу зрозуміла, що проговорилася.

При цьому я побачив краєм ока, що в дверях стояв наш син. Його відпустили з останнього уроку, і він зайшов в квартиру тоді, коли наш конфлікт був в самому розпалі.

Звичайно, він почув слова матері і сам був вкрай вражений. На деякий час в квартирі повисла тиша. Але найбільше мене вразила реакція самого Артемчика.

Він першим перервав цю гнітючу тишу. Він спокійно підійшов до мене, взяв за руку і сказав, що я є його батьком навіть зараз, незважаючи на те що я не рідний йому. І як би там не було, ми все будемо разом. Такі важливі слова вразили мене до глибини душі.

Особливо це було незвично чути від такого маленького чоловічка. І тут у мене очі стали мокрими через сльози. Я, нічого не кажучи, взяв і міцно обняв сина. Він обняв мене у відповідь.

З Інною ми помирилися, і я змирився з цією ситуацією. Незважаючи на те, що син мені не рідний, я все-одно вважаю його своїм і дуже сильно люблю.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook