Ми з Ірпеня переїхали жити до матері чоловіка в Ужгород. А всього за місяць до всіх цих подій у нас народилася донечка Катя.
І ось я потрапила у клітку: моя свекруха Тамара Іванівна постійно втручається зі своїми порадами, моралями, повчаннями. Мало того, що готова напоїти немовля водою, постійно вчить, як треба, так ще почала говорити, щоб моя дочка сказала першою слово «бабуся», мовляв, на її честь, адже вона нас прихистила.
Мама чоловіка постійно порівнює мою дочку зі своєю: нігтики як у неї, волосся таке ж, хоча що там зрозуміти, якщо їй всього кілька місяців. Постійно хвалиться, що це їхня порода, ніби якби була в мене, то обличчям би не видалася.
Колір очей у Катрусі синій, а вона вже каже, що карі, як у їхньої породи. Я більше не можу чути це самолюбство від неї та вихваляння їхнього роду, тим більше не можу і не хочу саму її з дочкою відпускати гуляти.
До чоловіка свого я дуже добре ставлюся, люблю його безмежно, але його маму я ніяк не можу прийняти, змиритися з її втручаннями і ставленням до мене.
Втомилася постійно сперечатися з чоловіком через те, що його мама в 50 років зовсім не стежить за своєю мовою і не думає, що це може мене зачепити, а їй же я не можу відповісти напряму, намагаюся через чоловіка, але відразу виникають суперечки.
І чесне слово, хоч би раз купила памперсів, знаючи, скільки моя мама годувала чоловіка мого, допомагає нам і зараз фінансо, а ця тільки на руках поносить дочку і говорити ці “шпильки” може. Навіть підгузник поміняти дитині для Тамари Іванівни не прийнятна справа.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
