– Ми з Іваном тримаючись за ручки повернулися додому, а квартира напівпуста. Свекруха винесла з неї не лише те, що купляла вона чи її син, а й навіть мої речі, які я купила ще задовго до заміжжя, такі, як наприклад, мікрохвильовка і блендер.
– Синок, я хотіла як краще. Пробач мене. Думала, ви вже остаточно розбіглися, а ти в ту квартиру стільки грошей вклав. Вона б тобі їх так точно не повернула, – сказала свекруха, коли ми приїхали до неї, щоб все повернути.
В мене є своя двокімнатна квартира. Вона мого дідуся, але він вже старенький і його забрала до себе мама з татом. Я вже давно тут живу. Десь на третьому курсі я з’їхала від батьків. Ремонтів в мене як таких не було, бо сама я грошей не мала, а в батьків були інші витрати, в мене є ще молодший брат, та й дідусь, який потребував вкладень, а пенсії його не хватало.
Ось тому коли я познайомилася з Іваном, то привела його в свою квартиру. Іван до цього жив з батьками в будинку недалеко від містечка.
З часом, рік за роком, вже після весілля, ми почали помаленьку робити ремонти, оновляти меблі. Дещо в мене і своє було, дещо разом з Іваном придбали, а дещо навіть свекруха купила.
Але незважаючи на її щедрість вона завжди Івану наголошувала, щоб сильно той в квартиру не вкладався, бо вона не його і як тільки все в квартирі буде зроблено, я його прожену.
Але так не відбувалося, до того ж, в нас синочок народився.
Так, як і в кожній сім’ї, в нас були негаразди, про які дивом завжди дізнавалася свекруха.
– Наш будинок завжди, синок, для тебе відчинений. Ти в неї на поводу не йди, – захищала свекруха сина.
Син вже ходить в третій клас. Я працюю, чоловік також. І ось тиждень тому ми з чоловіком трішки посперечалися, та так трішки, що Іван спакував в свій рюкзак пару футболок і штани і кудись переїхав. Як згодом я дізналася, до батьків.
Я знала, що рано чи пізно ми помиримось, буває таке у всіх. Нам потрібно було трішки пожити окремо, щоб все обдумати.
Наступного ранку я відвела сина до школи, а сама пішла в офіс, де працюю вже років десять.
Після роботи виходжу з будівлі, а тут мій чоловік з букетом в руках.
– Пробач, не правий, жити без тебе не можу.
Ми забрали сина зі школи і пішли “відсвяткувати” примирення у Макдональдс.
Після заходимо в квартиру і її не впізнаємо. Виявляється, свекруха не гаяла часу, найняла газельку (ключі вона взяла в Івана) і вивезла усе добро що сама купляла, що Іван купляв і навіть мого прихватила, купленого ще до весілля.
Навіть Михайлика конструктор на магнітах, який вони з дідом онуку подарували на день народження забрала.
Ви собі й уявити її обличчя не можете, коли вона побачила нас з Іваном в себе на подвір’ї, ми ж за ручки трималися і сміялися на всі 32.
Почала вона виправдовуватися, що хотіла як краще.
– Я думала, ти вже до неї не повернешся. А стільки ти в ту квартиру вклав, що я не могла дивитися, як вона тебе обкрутить.
Після цього випадку свекруха навіть до Івана не телефонує. Їй соромно, що влізла там, де її не просять.
А ви кажете, хороша свекруха…
Автор – Карамелька
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
