fbpx
життєві історії
Ми з Колею будували неймовірні плани. Я уявляла, як наше диво з рожевими щічками сопе в ліжечку, а я, наче мадонна, схиляюся над нею. Я поспішно говорила: «Давай пельменьок зваримо». Чоловік зітхав. Та ще іноді згадував, які я раніше готувала борщі, м’ясні запіканки і сирники. Одного зовсім не прекрасного дня я обурилася: «Чим ти незадоволений? Тобі смакоту подавай?». Коля, не підвищуючи голос, спокійно сказав те, що мене здивувало

Ми з чоловіком ми завжди вели активнн, насичене життя, але при цьому мріяли про дитину, тож коли я повідомила радісну новину – я в положенні! –  в нашій родині було справжнє свято.  Ми з Колею будували неймовірні плани. Я уявляла, як наше диво з рожевими щічками сопе в ліжечку, а я, наче мадонна, схиляюся над нею.

Перші півроку донечка не дуже нагадувала ангелика. Вона мало спала і багато плакала. Ми слухали рекомендації фахівців, зміцнювали дитині імунітет.

Рік я просиділа вдома, майже не виходячи з дому. Я відчувала себе матір’ю-героїнею. За плечима – університет, певний досвід, успішна кар’єра, насичене життя.Але і щастя, яке відчуваєш від спілкування з малюком, ні з чим не порівняти!

Коля в той час працював за десятьох, щоб ми з Катрусею ні в чому не потребували. Правда, вдома чоловік мені майже не допомагав, та я його не звинувачувала, адже розуміла, що у нього просто не має ні часу, ні сил.

Але, з іншого боку, і він міг би увійти в моє становище, а не висловлювати своє невдоволення з приводу розкиданих по квартирі речей, безладу і наспіх приготованої вечері з напівфабрикатів. Що мене засмучувало і навіть дратувало – так це його неодмінно підняті брови.

Я поспішно говорила: «Давай пельменьок зваримо!». Чоловік зітхав. Та ще іноді згадував, які я раніше готувала борщі, м’ясні запіканки і сирники.

Одного зовсім не прекрасного дня я обурилася: «Чим ти незадоволений? Тобі смакоту подавай?».

Коля образився і заявив мені: «Я працюю, як віл. І немає нічого дивного в тому, що я хочу ввечері прийти в чисту квартиру і повечеряти».

Я розпалилася ще більше: «Тобі, напевно, здається, що у тебе найскладніша робота, а я тут цілий день байдики б’ю. Спробував би кілька днів провести в моїй шкурі, на моєму місці, а я б на тебе подивилася».

Коля, не підвищуючи голос, спокійно сказав те, що мене здивувало: «Можливо, ти забула, але я кілька разів залишався з Катрусею на цілий день. І нічого особливо і непосильного в домашньому господарстві я не помітив, вже вибач!». Чути це було неймовірно прикро. Я розплакалася, грюкнула дверима і вийшла на вулицю. З цього дня атмосфера в нашому будинку поступово почала загострюватися…

***

Несподівано у мене з’явилася можливість раз в тиждень ходити на роботу. Все складалося якнайкраще, я могла вдихнути трохи повітря забутого вільного життя, а дитина отримувала можливість переключитися з вічно мелькаючої перед очима метушливої мами. Ми домовилися, що допомагати нам буде свекруха.

Але, не встигнувши насолодитися першою радістю, я зрозуміла – закон підлості, здається, був придуманий спеціально для мене. Свекруха подзвонила і сказала, що злягла з температурою. Коля погодився зателефонувати на роботу і взяти відгул.

Вранці я дістала забуті туфлі на підборах, одягла їх, походила по кімнаті і зняла. Коли всі рекомендації були підготовлені, список заборонених для дитини продуктів прикріплений до стіни, а розетки закриті, я поцілувала сім’ю і вийшла з дому.

Назад поверталася вже втомлена і голодна. Хотілося скоріше обійняти рідних, щось їстівне проковтнути і впасти на диван. Відкривши дверіі, я з радістю почула дитячий сміх. Коли увійшла в квартиру, як ви думаєте, про що я подумала в першу чергу?

«Ну чому в кімнаті такий страхітливий бардак? Адже сиділи ж цілий день вдома, невже не можна було трохи прибрати?»

Але я знайшла в собі сили розцілувати дочку і чоловіка. Коля одразу почав розповідати, як Катерина ні в яку вдень не хотіла спати, як вивалила на підлогу всі кухонні каструлі і сковорідки, як розмалювала фломастерами стіну в дитячій…

Чоловік запропонував нагодувати мене пельменями, а мені хотілося плакати від голоду і образи. Ну добре, нехай пельмені, але можна було їх уже почати варити чи хоча б воду н6а плиту поставити! Навіть стіл після обіду не протерли. І тепер замість того, щоб сісти і розслабитися. я була змушена відразу підключитися до домашніх справ.

***

Відтоді минуло кілька років, і я працюю вже на повну. Але в ті дні, коли чоловік повертається додому пізніше за мене, намагаюся все-таки навести в квартирі лад і накрити на стіл. Я тепер добре розумію чоловіків!

Маленька дитина – не виправдання для жінок, щоб не встигати готувати і прибирати, в оселі має бути затишно, а на столі – смачно!

You cannot copy content of this page

facebook