fbpx
життєві історії
Ми з Людмилою одружилися, минув якийсь час, і ось тепер я не знаю, як сказати дружині, що я не хочу, щоб її син від першого шлюбу жив із нами. Не думав, що буду просити поради

Ми з Людмилою одружилися, минув якийсь час, і ось тепер я не знаю, як сказати дружині, що я не хочу, щоб її син від першого шлюбу жив із нами.

Розумію, що всі мене одразу кинуться засуджувати, але річ у тому, що на початку стосунків дружина сказала, що її син житиме у її батьків. Хлопчик тоді ще ходив до дитячого садка. Я погодився, що забиратимемо його зрідка, на вихідні, і планував мати з Людою своїх дітей.

Цього року Гліб пішов у перший клас, тож дружина забрала його до нас. Теща Марія Олександрівна і дружина вирішили, що він має рости в сім’ї. Але мене ніхто навіть не запитав! Так, я живу у квартирі дружини, раніше жив із батьками, одружений не був. Але я не розумію, чому я маю займатися чужою для мене дитиною? Він має рідного батька, хай той і забирає його до себе.

У нас через цього хлопчика постійні суперечки і непорозуміння з Людмилою. Дружина багато часу приділяє йому, а на виконання домашнього завдання йде майже весь її вільний час. Ще й на курси англійської його записала!

Коли Людмила затримується на роботі, просить мене забрати його зі школи. Мені здається, дружина так навмисне робить, щоб зблизити нас, але я розумію, що ніколи не зможу його полюбити як сина.

І ось учора дружина сказала, що не хоче поки що спільних дітей, бо я показав себе не дуже хорошим батьком. Ну як так? Як вона може порівнювати рідного сина чи донечку та пасинка?

Мені шкода, що я стільки часу витратив на цю жінку, сподіваючись створити з нею щасливу сім’ю, незважаючи на те, що вона розлучена. За цей час міг би вже одружитися на вільній дівчині та стати батьком власних дітей.

Та все ж таки я відчуваю, що ще кохаю Людмилу, тому і не знаю, як мені бути. Можливо, почую тут слушну пораду. Буду вдячний.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com