fbpx
життєві історії
Ми з Олегом навчалися в одному класі і він став моїм першим коханням. Коли Дмитро зробив мені пропозицію, я погодилася не одразу. Зустріла я Олега через 11 років, я була сама, а Олег з дружиною. І він, сміючись, сказав

Ми з Олегом навчалися в одному класі і він став моїм першим коханням. Його родина переїхала жити в наш райцентр, і у нашу школу він прийшов уже до сьомого класу. Олег сподобався мені відразу, та й не лише мені. Усі мої однокласниці, кожна по-своєму, намагалися привернути до себе його увагу.

Але Олег ставився до всіх однаково, просто вдавав, що не помічає цього. Вже у старших класах мої подруги  зустрічалися з іншими хлопцями, і на Олега вже не звертали уваги. Усі, крім мене. Я весь час думала тільки про нього і не помічала залицяння інших парубків. Мені ніхто не був потрібний, крім Олега.

Я йшла зі шкільної дискотеки, якщо там його не було. З сумом дкмала, що після закінчення школи я більше не зможу його бачити.

І ось такий день настав. Я вирішила собі, що на випускному вечорі я йому все скажу.

Але на святі Олег постійно танцював із дівчатами з паралельних класів і на мене зовсім не звертав уваги. Так ми після цього більше не бачилися. Кожен із нас пішов навчатися далі, а зустріч класу за п’ять років, як домовлялися, так і не відбулася. Усі були зайняті своїми справами, своїм дорослим життям.

На останньому курсі унівситету я познайомилася із хлопцем. Коли Дмитро зробив мені пропозицію, я погодилася не одразу. Я все ще ніяк не могла забути Олега, відпустити свою шкільну любов, хоча після школи так його жодного разу не бачила. Та все таки я дала згоду на шлюб з Дімою.

Минуло вже одинадцять років, зараз я заміжня і маю двох діток, дочку і сина. З чоловіком стосунки відразу не дуже складалися, але з народженням дітей все стало на свої місця і я вже майже не згадую своє шкільне кохання.

І ось місяць тому у супермаркеті я зустріла Олега. Він був із дружиною, і я його одразу й не впізнала, доки він не заговорив зі мною перший. Це був уже лисіючий чоловік із животом і нічим не нагадував того вродливого хлопця, який стільки часу так хвилював мою душу.

Замовили каву у кав’ярні супермаркету, почали згадувати школу, однокласників. І він, сміючись, сказав: «А пам’ятаєш, як ти в школі нікого, крім мене, не помічала»?

Мені стало якось так неприємно, тим більше, що поруч була його дружина. І я, пославшись на зайнятість, поспішила піти.

Ця зустріч багато змінила в моєму житті. Я по-іншому почала дивитися на свого чоловіка, завжди уважного, дбайливого, з чудовим почуттям гумору. І нарешті зрозуміла, що я щаслива!

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com