В дитинстві я був досить закритим хлопцем. Друзів у мене було небагато. Справжній – лише один, Олексій. Пліч-о-пліч провели ми з ним шкільні роки, потім студентські – разом вступили до одного університету. Разом увійшли у доросле життя.
Пізніше роз’їхалися різними містами, але дружбу зберігали – це було святе. Часто їздили один до одного у гості та постійно були на зв’язку. Друг був поруч зі мною на всіх головних подіях мого життя, і не тільки радісних.
То була справжня дружба – перевірена, міцна, надійна. Поки одного разу Олексій не попросив у борг, а я не позичив.
Йому знадобилося дві тисячі євро на покупку машини. У банку він не хотів брати, там зверху просили великий відсоток. Відмовити другу я не міг. І ми домовилися, що повертати борг він буде частинами протягом року кожні три місяці. Начебто позичив і позичив, але з цього моменту щось у нашій дружбі пішло не так.
Пролетіли три місяці, настав час повернення першої частини боргу. Олексій приїхав до нас разом із сім’єю. Вони завжди були для нас бажаними гостями. Ми із дружиною заздалегідь накрили святковий стіл.
Як завжди, почалася жива розмова. Але в якусь мить я піймав себе на тому, що зайнятий сторонніми думками. Точніше, однією думкою: “Чи привіз Олексій гроші? Якщо привіз, то чому не віддає?”
Ось розмова зайшла про машини. А в мене в голові виринає машинка, за допомогою якої в банку перераховують гроші. “Та що це зі мною відбувається?!” – кажу я собі, але нічого з собою не можу вдіяти! І на душі так паршиво, як ще ніколи не було.
Перед від’їздом Олексій гроші віддав. Мені було соромно. Як я взагалі міг сумніватися у другові?! Таке зі мною було вперше.
Пролетіли ще три місяці. Настав термін повернення другої частини боргу. Найближчої суботи у затишному гостьовому будинку з шикарною банькою у нас була намічена традиційна зустріч однокурсників. Там ми й збиралися з Олексієм зустрітися.
Я трохи спізнився. Мене одразу посадили за стіл. Насамперед, я почав шукати очима Олексія. Але на подив друга не знайшов. І знову всередині щось перевернулося.
– А де Олексій? – запитав у хлопців.
– А ти що, не знаєш? Заглянь у Фейсбук! Він зараз валяється на пляжі серед пальм.
– Що?! – Вирвалося в мене мимоволі. Я аж підскочив.
« І нічого мені не сказав! Сховався від мене! – я просто кипів від обурення. – Мав сьогодні бути тут і віддати борг, але на тобі, за мої ж гроші полетів відпочивати!» Я відчув, як у мені спалахнула неприязнь до товариша дитинства. Дійшло до того, що промайнула думка: «От би назад не долетів!» Мені стало страшно. Мене як підмінили.
“Стоп! – сказав я собі. – Зупинися. Як це так?! Як таке може бути?! Ми ж друзі!”
Так у мені почалася виснажлива боротьба із самим собою: з одного боку – неприязнь до Олексія, з іншого – до самого себе, до своїх думок.
Не було жодного настрою залишатися з однокурсниками. Якось пояснив, чому маю піти раніше і поїхав додому. Дорогою я мчав з шаленою швидкістю. Навіть не помітив, як вилетів на зустрічну смугу. Добре, що попереду нікого не було, обійшлося.
Всю ніч я не міг заснути, все запитував себе: як же ось так просто може змінитися моє ставлення до найближчого друга? До друга, з яким так багато пройдено, який завжди був для мене такий дорогий?
Після прильоту Олексій одразу зателефонував. Вибачився, що не сказав про подорож. Виявилося, що він продав свою стару машину. З’явилися деякі гроші, і, нічого не плануючи заздалегідь, він придбав гарячий тур. Вирішили злітати сім’єю відпочити, бо дружина не давала йому життя: всі її подруги вже десь побували.
Того ж вечора він переказав гроші на мій рахунок.
Мене знову накрило каяття. Так неприємно було через все це. Подумав, як було добре до цього боргу. А зараз якийсь глухий кут. Що ж буде далі? Чого ще чекати?
Мої побоювання виявилися не марними. Мені терміново знадобилися гроші. Почалися холоди, а в нас несподівано вийшов з ладу опалювальний котел. Дзвоню Олексію:
– Виручай! У нас форс мажор. Потрібен новий котел, а це, сам знаєш, дороге задоволення. Нам не вистачає чотириста євро. Чи можеш повернути мені частину боргу?
– Але в мене нині немає таких грошей. Я тут витратився, купив зимову гуму, – сказав Олексій. І мене понесло:
– Ти що Як це нема?! – кричав я тремтячим голосом. – Ти ж мусив ще місяць тому віддати чергову частину! Яка гума, якщо ти мені винен? Раніше треба було думати, а не на відпочинок літати!
– Але в мене їх немає, – розгубленим голосом відповів Олексій.
– Як хочеш, але щоб сьогодні надвечір гроші були! Якщо ні, ти мені не друг! – сказав я на одному подиху і відключив телефон. Я ще не знав, що останні слова так зачеплять Олексія.
Поняття не маю, як, але близько восьмої вечора Олексій стояв біля паркану мого дому з потрібною сумою. Я відчинив хвіртку, і в той же момент він жбурнув мені в обличчя пакет із грошима:
– На, їж їх!
Я здивувався, але Олексій різко розвернувся, застрибнув у машину і поїхав.
Мене трусило. Зайшов у будинок, пішов на кухню, схопив Ризький бальзам, що стояв на полиці, який іноді додаю в каву, і опорожнив. Присів. Трохи відпустило.
Пішов спати, але почуття мене бентежили. Я був абсолютно пригнічений. Адже сталося те, що й у сумному сні не могло наснитися! Я сьогодні мало не скривдив друга. Тепер нашій дружбі кінець нічого вже не повернути.
І раптом я зрозумів. Справа не в ньому і не в мені. Справа в тому, що грошові відносини гостро врізаються в дружбу та поділяють її. Як тільки я дав другу в борг, між нами одразу ж перервався особливий зв’язок.
Зв’язок, який так довго і дбайливо вибудовувався поверх усіх особистих інтересів, тут же зруйнувався і знайшов матеріальну основу. У безкорисливі відносини втрутилися фінансові. І ми відразу ж перестали бути друзями, тепер ми були партнерами по угоді, а це зовсім інша справа.
І я впевнений: не має значення, з ким це відбувається – з близькими друзями чи родичами, – ніхто не зможе вистояти проти цього «ножа». Тепер я точно знаю, дружба та гроші – несумісні. Це два різні рівні взаємин. Дружба завжди стоїть вище за всі розрахунки. Дружба – щоб любити. Займати та віддавати – це до банку.
Усвідомивши ці істини, я набрався сил і зателефонував Олексію. Ми зустрілися, і я розповів йому все, до чого прийшов. Він цілком погодився. Виявилося, мій друг переживав не менше за мого і теж переймався від того, що сталося між нами.
То була довга розмова. Десь позітхали, а десь щиро посміялися. Потім потиснули один одному руки і обнялися. І знову піднялися туди, де надійно, де тепло на душі, де так добре разом – до нашої дружби.
Костянтин Козачук
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
