fbpx
життєві історії
Ми з сім’єю якраз того дня поверталися з сонячної Туреччини. Літак приземлився близько одинадцятої. Мій старенький мерседес чекав на автостоянці нашу галасливу сімейку. Ми ще не до кінця розуміли, що знову повернулися до рідного Львова, який частенько “балує” нас дощиком. Та все ж, дома краще ніж в гостях. Ми припаркувалися і я побачив це непорозуміння, яке сусідські діти обходили стороною. І вирішив втрутитися

Ми з сім’єю якраз того дня поверталися з сонячної Туреччини. Літак приземлився близько одинадцятої. Мій старенький мерседес чекав на автостоянці нашу галасливу сімейку. Ми ще не до кінця розуміли, що знову повернулися до рідного Львова, який частенько “балує” нас дощиком. Та все ж, дома краще ніж в гостях. Ми припаркувалися і я побачив це непорозуміння, яке сусідські діти обходили стороною. І вирішив втрутитися.

Побачивши рідний дворик, душа ніби стрепенулася — все ж таки вдома краще, ніж у гостях.

Я підійшов до під’їзду і побачив дорогу іномарку, припарковану прямо на дитячому майданчику. Діти обходили її і боялися торкнутися, розуміли, що авто дороге.

Я стукнув по колесу, щоб спрацювала сигналізація. Буквально за п’ять хвилин на вулицю вибігла наша нова сусідка. Симпатична жінка поводилася дуже дивно.

– Ей, ти… Ти щось маєш проти? Що тобі не подобається? — гукнула вона, оцінивши мою стареньку автівку.

– Дамочко, ви краще слова підбирайте! Не бачите, де можна паркуватися? Діти бігати хочуть! – відповів я їй.

– У мене дітей немає, а на чужих мені байдуже.

– Є закон, треба його дотримуватись.

– Я бачу, ти ще не знаєш, хто мій чоловік. Нічого, скоро познайомишся з ним!

– Ну, нехай виходить, поговоримо з ним по-чоловічому.

Чекав я його хвилин 30. На чорному джипі приїхав пузатий дід з лисою головою. Відразу стало зрозуміло, в що закохалася наша сусідка.

Окрім грошей, її, мабуть, у чоловіка нічого не цікавило.

Чоловік почав махати руками, але з його комплекцією йому можна тільки на дивані лежати. Він говорив, що він якась шишка в нашому місті, і мені буде непереливки. Я не здавався.

Дружина “чоловіка” почала кликати на допомогу, що подасть на нас до суду. Я зберіг фото припаркованої автівки, а дамочка зняла відео наших “розмов”.

Звичайно, нікуди вона не зверталася, адже розуміла — сама в цій ситуації і винна. З того часу на дитячому майданчику її автівки я не бачив.

Добро і справедливість перемогли!

Завжди залишайтеся людьми, незалежно від ситуації та розміру гаманця.

А що б ви зробили в такому випадку?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!