fbpx
життєві історії
Ми з сином повернулися додому з лікарні та не змогли потрапити додому, ключ не підходив до замку. Телефон чоловіка був недоступний. Я додзвонилася до свекрухи і здивувалася: вона заявила, що я більше не потрібна її синові і можу назад їхати до свого села

У 18 років я познайомилася з чоловіком старшим за мене на 12 років. Я, молода, приїхала вчитися, про заміжжя навіть не думала. Він наполегливо дарував мені подарунки і ми одружилися. Я чекала на дитинку.

Я хотіла взяти академічну відпустку, але він наполіг, щоб я забрала документи з інституту. Як тільки на моєму пальці з’явилося обручка, він почав змінюватися. Поступово привчаючи мене до справжнього себе.

До того моменту, коли я усвідомила, за кого ж я вийшла заміж, я настільки загрузлась в невпевненості до себе, що сил хоча б спробувати вибратися не було. І почалися дорікання, сварки.

Народилася дитина. Син Ваня, він часто хворів і багато плакав. Допомоги з дитиною не було. Моя мама далеко, мамі чоловіка було ніколи: вони з моїм чоловіком їздили відпочивати і ходили ресторанами.

Я перетворилася на сіру залякану мишку. Але це чоловіка, мабуть, не влаштувало. Ми з сином повернулися додому з лікарні та не змогли потрапити додому, ключ не підходив до замку. Телефон чоловіка був недоступний. Я додзвонилася до свекрухи і здивувалася: вона заявила, що я більше не потрібна її синові і можу назад їхати до свого села.

Вони навіть не віддали нам з Ванею документи та речі. Документів, грошей, друзів, роботи – ні, у мене нічого немає! До мами їхати далеко та й не потрібна я там. Я продала обручку, щоб хоча б нагодувати дитину.

Доля вирішила пошкодувати мене, поруч із продуктовим магазином, на кіоску висіло оголошення. Потрібен продавець. Мене забрали. Майже рік ми із сином жили у кіоску.

Я щиро вдячна господареві кіоску за те, що дозволив нам там жити. Я боялася міліції та органів опіки. Зібравши грошей, я відновила паспорт і дізналася що чоловік зі мною розлучився.

Я винайняла кімнату в квартиру у бабусі. Я змогла змінити роботу та влаштувати сина у садок. Я влаштувалась прибиральницею в модний салон краси.

Поступово привела себе до ладу, вперше за довгий час зробила стрижку. Згодом я мене зробили адміністратором салону і ми із сином змінили кімнату на однокімнатну квартиру. Потім я вийшла заміж за хорошу людину і чекала дитинку, Ваня пішов до школи.

Вані виповнилося 12, коли з’явився його батько. Він став забезпеченою людиною і через суд домігся права бачитися із сином. Син приїжджав від батька у новому дорогому одязі, з новими гаджетами.

Смартфон, комп’ютер, ноутбук – все купувалося відразу, варто було синові виявити своє бажання. Ваня став огризатися на мене, говорити, що ми з чоловіком ніхто для нього, що я його не люблю. Із чергової поїздки до батька, Ваня не повернувся.

Був суд. Ваню залишили жити із батьком. Як далі бути? Як у колишнього чоловіка вистачило сумління забрати у мене дитину?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua