Ми з Вірою були розписані, та свого тестя та тещу я ще жодного разу нем бачив. На старий новий рік дружина запропонувала поїхати в Чернівці, щоб нарешті показати новоспеченого зятя батькам. Я не був проти. Та напередодні виникла ситуація, яка змінила всі наші плани, а саме, мені зателефонувала колишня дружина.
Одружившись через неймовірне кохання, ми з першою дружиною прожили недовго, але встигли стати батьками нашої дівчинки, моєї улюбленої Златки. Вона була прив’язана до нас обох, і коли розлучалися, хоч і була зовсім маленькою, чотири роки, але дуже переживала. Ми з Орисею постаралися якнайменше їй нашкодити, пообіцяли доньці, що продовжуватимемо дружити, зустрічатися і спілкуватися. В принципі, ми розлучалися цивілізовано, і справді залишилися друзями. Просто зрозуміли, що не зможемо й надалі йти на поступки та підлаштовуватися один під одного.
Два-три дні на тиждень я проводив із донькою, забираючи її у мами. Якщо в мене не виходило, Орися сама привозила Златку. Ми любили з донькою гуляти в парках, ходили в цирк, а ще Златка полюбила художню гімнастику, і я періодично відводив її на тренування.
У спортзалі я познайомився з Вірою, вона там працювала штатною медсестрою. Златка трохи розтягла ногу, я відніс її до медпункту, Віра наклала тугу пов’язку, дала рекомендації щодо подальшого лікування, ми познайомилися, і закрутилося.
Спочатку Віра думала, що я одружений, і тримала мене на дистанції, але коли дізналася, що Злата живе з мамою, а я розлучений, у нас почалася активна фаза стосунків. Через чотири місяці ми розписалися і Віра переїхала до мене.
Одразу після переїзду вона запропонувала з’їздити познайомитись із її батьками. Поїздка припадала на старий новий рік.
Їхати треба було в Чернівці, і я зрадів, що Злата трохи помандрує. Але Віра мала інші плани на цю поїздку. Вона попросила не брати дочку з собою. Я здивувався, не бачачи проблеми у тому, щоб у вихідний день показати Златі місто, в якому вона ще не була.
Зрештою Віра поїхала до батьків сама, а я залишився вдома, забравши, як завжди, на вихідні доньку.
У неділю була наступна ситуація – Орисю відправляли в термінове відрядження, і вона зателефонувала дізнатися, чи зможу я три дні доглянути дочку, щоб не турбувати бабусю. Я погодився, Орися завезла мені сумку з речами Злати, вони попрощалися, а я став готуватися до приїзду Віри. Вдвох зі Златою ми приготували чудову вечерю, вона мені допомогла накрити на стіл, навіть старанно згорнула серветки пірамідками, чекаючи, що тітка Віра оцінить її креатив.
Донька помилилася – Віра, повернувшись, здивувалася, що Злата ще у нас, а дізнавшись про “три дні”, дала волю емоціям, і відмовилася від вечері, пославшись на втому після дороги.
Від такої її поведінки “втома” почалася і в мене. Злата засмучено запитала, що вона не так зробила, я обійняв її, посадив за стіл, і ми досить сумно повечеряли.
Те, що Віра з такою ревністю ставитиметься до моєї доньки, я навіть не підозрював. Ще два дні минули в напруженій атмосфері, що іскрилася, я намагався стримуватися, якось пояснювати (для себе) те, як поводиться моя друга дружина, і зводив до мінімуму її контакт зі Златою.
Наступного дня зателефонувала Орися, повідомила, що затримується у відрядженні ще на два дні, вибачилася і запропонувала відвезти Злату до моєї колишньої тещі. Я запевнив, що все буде гаразд і що дочка зовсім не створює мені проблем. Це було напівправдою. Мені Злата справді не створювала проблем, і я радий був, що вона живе у нас, але Віра була зовсім іншої думки.
Коли я розповів їй про продовження “візиту”, вона обурилася моїм рішенням відмовитися від допомоги бабусі і безсторонньо висловилася про Злату. Мало того, Віра поставила мені ультиматум – або ж я відводжу доньку до бабусі, або її до подруги.
Мені довелося вирішувати, кого вибрати – дружину чи дочку? Я не став нікого нікуди везти. Просто викликав дружині таксі, і на ньому вона поїхала до подруги.
Ми з Вірою не бачилися три дні, потім вона повернулася, але стіна відчуження за цей час настільки зміцнилася, що в принципі рішення про розлучення було цілком природним.
Я зрозумів, що найголовніший для мене на землі чоловічок – це моя дочка. З Вірою ми іноді зустрічаємося в спортзалі. Я сумно посміхаюся, а вона холодно киває на моє вітання і вдає, що кудись поспішає.
Фото ілюстративне
