Щодня мама у нас в гостях, приносить їжу та гостинці, але шипить, щоб чоловік нічого не їв, він же не батько її онука і до того ж не захищає країну!
Ми забрали маму з Сумщини в наше місто, пощастило орендувати їй у знайомих однокімнатну квартиру в нашому ж під’їзді. Мама була суддею, маж непогану пенсію, плюс допомогу.
Вона не вилізає від нас. Як завжди роблять матері і бабусі, приносить з собою смачненьке для онука. Цього разу у неї були фрукти, овочі, пиріжки та трохи солодощів. Плюс ще дала трохи грошей.
– Тільки прослідкуй, щоб усе з’їв онучок, – наполегливо сказала вона. – Не хочу, щоб цей твій харчувався за рахунок малюка.
Мені залишалося лише в безсиллі закотити очі.
“Цей мій” – мій другий чоловік, вадим. Перший чоловік залишив мене з однорічним сином на руках.
Звичайно, було дуже непросто самій доглядати дитину. Добре, що мені тоді допомагала няня, яку оплачувала за власним бажанням мама. Дякую їй за це величезне.
Потім я зустріла Вадима. Ми сподобалися одне одному. Він виявився дуже приємною, доброю і відповідальною людиною. І коли він зробив мені пропозицію, я, не замислюючись, відповіла “так”.
– Ну, навіщо тобі цей Вадик? Все одно твого сина як свого він не любитиме. І батька не замінить. Ось і нема чого виходити заміж!
У результаті мій син називає Вадима татом, той його дуже любить і виконує всі обов’язки батька. У них дуже теплі стосунки, а моя дитина оточена любов’ю як материнською, так і батьківською.
Проте мама, схоже, не бажає бачити та визнавати реальність. Щоразу, коли вона приходить до нас у гості і щось приносить, вона чітко дає зрозуміти: це не для Артема.
Чомусь вона свято впевнена, що синові з вітчимом не пощастило. Хоча іноді навіть я вважаю, що Вадим надто балує свого пасинка. А це багато про що говорить.
Я проти того, щоби хтось комусь щось забороняв давати. У нашій сім’ї звикли всім ділитися із кожним. Так виховую свого сина. І скільки б я не пояснювала це мамі, вона нічого не чує.
Для неї Вадим поганий лише через факт, що він не є біологічним батьком мого сина. Звідси і прагнення забезпечити продовольством і так забезпечену дитину.
А послухати мою маму збоку, то вітчим забирає в пасинка останнє печиво!
Хіба так важливо, щоб дитина жила саме з рідним батьком? Я не розумію цієї логіки. Адже тато не той, хто “зробив”, а той, хто виростив. І Вадим чудово справляється із цим завданням. Я вважаю, що нам із ним пощастило. І мені дуже прикро, коли мама неприховано висловлює свою антипатію.
Як їй пояснити, що так не прийнятно поводитися з рідними, особливо зараз, у атки час, навіть не знаю.
Мама ще постійно підкреслює, що Вадим. мовляв, не чоловік і не захищає Україну. Але мій чоловік працює і ні від кого не ховається. Покличуть, значить піде і за мою спідницю триматися не буде. Але поки що, дякувати Богу, ми разом.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
