fbpx
життєві історії
Ми загнали в квартиру бригаду хлопців. А самі поїхали на два тижні до свекрів у село. Я в декреті, чоловік віддалено працює і раз на тиждень в офіс у місто їздить. Я випала в осад. Тобто, це як? Свекруха видала нам трьом на два тижні один рушник. Отже, я, чоловік і дворічна донька маємо і верх, і, вибачте, низ, витирати два тижні спільним рушником?

– А що це у нас за рушники нові сушаться, у мене таких не було? – запитала за обідом свекруха Наталя Павлівна.

Ну що, довелося мені сказати, як є, що пішла я в їхній сільський магазин і купила три рушника.

А діло було так.

Живемо ми з чоловіком і донечкою Златкою в обласному центрі.

Познайомилися з Іваном ще в студентські роки, разом на заробітки потім їздили в Польщу і в Німеччину, і змогли по поверненню купити собі квартиру. Жили вже в ній, а самі збирали на капітальний ремонт. Я перекладач, у чоловіка з другом свій маленький бізнес, тому за три роки нам вдалося відкласти потрібну суму.

І ось ми загнали в квартиру бригаду хлопців, а самі поїхали на два тижні до свекрів у село. У них величенький будинок, а мої батьки в двокімнатній квартирі з моїм молодшим братом, у них і так тісно. А свекри самі нас запросили. Я в декреті, чоловік віддалено працює і раз на тиждень в офіс у місто їздить.

Але у перший же день у батьків чоловіка я випала в осад. Тобто, це як?

Коли я зайшла розпаковувати речі в кімнату, яку нам на цей час відвели свекри, на чисто застеленому ліжку я побачила рушник. Величенький, але ж – один! Свекруха видала нам трьом на два тижні один рушник.

Отже, я, чоловік і дворічна донька маємо і верх, і, вибачте, низ, витирати два тижні спільним рушником?..

Я спитала у Вані, чи немає у його мами ще рушників, але Іван сказав, що, мабуть, немає, раз дала один, та і взагалі, це село, тут так прийнято, переб’ємося два тижні.

На хвилиночку! Це у них прийнято, а я тут до чого? У мене ось так не прийнято.

Наступного ж ранку, коли всі були на роботі, Ваня теж поїхав в офіс, я пішла з донькою прогулятися і купила в сільському магазині аж три рушника, на щастя, вони там були, простенькі, але все ж!

Спочатку це помітив лише Ваня, знизав плечима: ну, купила так купила.

Але коли я їх через кілька днів всі випрала і вивісила сушитися, нові рушники помітила і Наталя Павлівна.

– А що це у нас за рушники нові сушаться, у мене таких не було? – запитала за обідом свекруха, подивившись у вікно.

Ну що, довелося мені сказати, як є, що пішла я в їхній сільський магазин і купила три рушника. Що мені не зручно і дитину, і себе, і чоловіка витирати одним рушником.

Слава Богу, конфлікту не сталося. Свекри лише посміхнулися з моїх «городських» замашок. А як на мене, то це ж зовсім не замашки, а елементарна гігієна!

Але у них «прийнято» по-іншому, тому у свекрухи зі свекром таки дійсно висить у ванній всього один рушник на двох, і за два тижні я жодного разу не помітила, що він прався.

Куплені рушники я, звичайно, з собою не забирала: у наступний приїзд вже не буду ні в кого питатися, а просто візьму їх на свою родину! Я городська,  в мене замашки, всі розуміють.

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page