Ми зайшли в одне з кафе поруч з вокзалом. За нами входять два чоловіка і говорять: «П’ять філіжанок кави! – дві ми вип’ємо зараз, а три нехай лишаються підвішені в повітрі». Йдуть платити і платять за п’ять філіжанок. Потім випивають свої дві і йдуть. Я питаю Де Сіку:
“Що це за підвішена кава?” Він каже: «Почекай».
Потім заходять інші люди: дівчата п’ють свою каву і платять нормально. Далі входять три адвоката, замовляють сім порцій кави: «Три ми вип’ємо, а чотири підвішені». Платять за сім, п’ють свої три і йдуть. І ще молодий чоловік замовляє дві кави, тільки оду каву п’є, але платить за дві і йде.
Так ми з Де Сікою просиділи, розмовляючи, до полудня. Двері були відкриті, я дивився на цю залиту сонцем площу…
І раптом бачу якусь темну тінь, що наближається до дверей. Коли вона вже біля самих дверей бару, я бачу, що це бідний чоловік. Бідняк заглядає в кафе і запитує: «Є підвішена кава?»
Це свого роду благодійність, яка прийшла сюди з Неаполя, там так залишали не тільки каву, але і їжу. Складно уявити це в нашій країні. А шкода, красивий звичай.
“Підвішена кава”, Тоніно Гуерра.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!