Дружина досить швидко поправилася і подала на розлучення, звинувативши Петра в цьому. Він був дуже слабкий тоді і сперечатися з нею не став, підписав усі документи, які вона йому підсунула. У підсумку квартира і одна машина дісталися Іванці, а до Петра відійшло те, що залишилося від автомобіля і стара батьківська дача.
Ми завжди були в добрих стосунках з Петром (так звали мого сусіда), тому я пішла відвідати його в лікарні. Те, що я побачила там, вразило мене до глибини душі. На лікарняному ліжку лежав не той самий красень-сусід, завжди акуратний і підтягнутий, а якийсь бомж, оброслий волоссям і недоглянутий… “Так, – сказала я йому бадьоро, – Завтра я прийду з ножицями і бритвою, і ми наведемо порядок. Потім я пораджуся зі своїми друзями-спортсменами, і ми з тобою знайдемо такого лікаря, який поставить тебе на ноги”.
Сусід зітхнув і нічого не відповів на це. Головне – не відступати і не здаватися! Тоді я нахилилася до самого його вуха й прошепотіла; “Петрику, тримайся, я тебе не покину, ти ж допомагав мені завжди по-сусідськи, і я допоможу”. “Ми ж більше не сусіди”, – прошепотів Петро із сумом. “Не переживай, – відповіла я, – Твоя дружина мені ніколи не подобалася”. Петро злегка посміхнувся.
Повернувшись з лікарні, я взялася обдзвонювати своїх друзів по спорту і знайшла такого фахівця, який ставив на ноги людей набагато серйозніших, ніж був Петро.
На наступний день я прийшла в лікарню з ножицями і привела в порядок зовнішній вигляд Петра, як і обіцяла. Потім підійшов той лікар, якого я знайшла вчора і домовилася про його візит сюди.
Лікар оглянув його і запропонував Петру переїхати в свою клініку. “У мене немає грошей”, – невесело сказав Петро. “Не хвилюйся, – відповів лікар, – Зараз є можливість взяти тебе до нас безкоштовно, якщо ти погодишся брати участь в програмі по реабілітації після складних автомобільних подій. Потрібно підписати папери, що ти згоден знімати процес одужання на відео, відповідати на питання перед камерою і так далі. Я тобі настійно рекомендую погодитися, це твій реальний шанс на одужання”.
Ми навіть обговорювати це не стали, переглянулися, і Петро відразу погодився. Переїхали в клініку, і закипіла робота.
Близько двох років тривала програма по реабілітації, за цей час Петро наче народився заново. Головне, що він міг тепер ходити і навіть бігати. Вийшовши з клініки, йому довелося все починати заново. Жив на дачі, поступово привів її в порядок і відбудував там добротний будиночок з лазнею. Я так і залишилася працювати в тій клініці, а з Петром ми дружити не перестали, навпаки, як, втім, зазвичай і трапляється в таких історіях, ми закохалися один в одного, остаточно зблизилися, одружилися і навіть народили сина.
Тепер у нас була квартира і шикарна дача, ми пройшли разом такий важкий шлях, що всі життєві проблеми нам здавалися крихтами, і ми взагалі ніколи не свaрилися.
Дружина Петра, як і раніше жила в квартирі навпроти і споглядала на нас скоса. Ми це відчували і розуміли, але не звертали на це уваги, бо були щасливі і не хотіли витрачати наше життя на чвари з сусідами.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – bbc
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
