Ми завжди, як і всі колись в селах і містах, накривали “багаті” столи на кожне свято. Мама два дні не відходила від плити. Тато біля столу клав дві табуретки, на які клалась дошка, і на неї могло сісти людей 5-7. Тоді було живе, справжнє спілкування. Вже такого не буде. І не варто зберігати в будинку гори посуду, подушок, величезних каструль. Це пройдений етап. На жаль!
І як би це сумно не звучало, але відходить епоха домашніх гостей. Живого спілкування.
Вірніше вже відійшла.
І вже немає необхідності дома тримати сервізи на багато гостей, запасні табуретки чи дошки, які клали на 2 табуретки і виходила лавка, яку потім накривали або домотканим ковриком, або якимось покривалом і там поміщалося 5-7 гостей.
Немає потреби у великих баняках і розкладних столах.
Не потрібні запасні подушки і ковдри, бо деякі гості приїжджали з ночівлею.
Все це зараз не культурно.
Не модно.
Тепер все просто – запросив в кафе, сам вирядився і сидиш гостем у себе ж на святі і не носишся з підносами між гостями догоджаючи кожному.
Це дуже зручно і модно.
А поміж тим відходить ціла культура. І мені від цього сумно.
Погодьтеся, було приємно, коли до нас приходили гості, або самим прийти в гості і спробувати нові якісь салати, або традиційні: мімоза, вінегрет… Без них ну ніяк не можна було.
Або, як готувалися до гостей.
Це ж ціла історія: треба дістати продукти – це по перше, знайти нові рецепти, (тут обов’язково треба було здивувати новеньким гостей) ночами не спати, готувати, пекти, парити, посуд вимити, столи розкласти.
А як душевно спілкувались!
Стільки насміялися.
А як співали!
А потім починалися танці.
І кава. Багато тістечок різних видів, горішки, медові.
Хороше у мене було дитинство і юність.
Я бачила ці застілля, які організовувала моя мама і років так до 30 – були і в мене.
Я була впевнена, що так буде завжди.
Але все закінчилось.
В селах ще практикують цю традицію, а місто стало бездушним, закритим і якимось чужим.
Зараз у багатьох є друзі… фейсбучні… і не потрібно вже мати сервізи на багато гостей.
Зате ми всі розумні!
І замкнуті… і одинокі…
Автор – Inesa Shcherbanych – Hoťko
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
