fbpx
життєві історії
Ми ж нічого цього не знали! І ось, після довгої дороги – Сеул. Все зроблено для людей, особливо в Сеулі, який сам собою як великий розумний будинок. Розповім про основні моменти, через які досі іноді ловлю на собі кілька косих поглядів. Чоловік мій в Україні. Поведінка в цих місцях – тут ми спотикалися багато. Їсти можна починати тільки після найстаршого за столом. Чавкати можна. В храмах немає жодних лавок чи стільців. Взагалі все роблять на підлозі. Відразу впадає в око кількість залишених речей

Ми ж нічого цього не знали! І ось, після довгої дороги – Сеул. Ми приїхали до родини чоловікового колеги, який тут живе й працює. Мій Максим працює теж в корейській фірмі, в українській філії.

Мій чоловік залишається зараз в Україні.

Південна Корея – країна інновацій та традицій, постійного руху вперед, кам’яних джунглів та краси гірських хребтів.

У Кореї все зроблено для людей, особливо в Сеулі, який сам собою як великий розумний будинок. Але іноземцям іноді доводиться стикатися зі складнощами. Здебільшого вони виникають через нерозуміння культури.

Розповім про основні моменти, через які досі іноді ловлю на собі кілька косих поглядів.

У Кореї прийнято кланятися під час зустрічі. Для іноземців зазвичай роблять виняток, знизуючи руку, але будь-якому корейцю буде приємно, якщо ви покажете, що знайомі з його культурою.

“Скільки вам років?” – це друге за популярністю питання після “Як вас звуть?”. І це невипадково.

Саме від вашої відповіді залежить, які знаки ввічливості кореєць використовуватиме і як звертатиметься до вас. Для старших та молодших існують окремі лінгвістичні правила.

Це поширюється навіть дітей. І зовсім не важливо, різниця у вас у віці рік чи кілька місяців!

Тому не хвилюйтеся, коли кореєць запитує про ваш вік. Він просто хоче бути чемним. Та я ж цього спочатку не знала!

Поведінка у транспорті – тут ми спотикалися багато.

Виявляється, у місцевому транспорті не можна голосно розмовляти та сидіти. Якщо з розмовами більш-менш зрозуміло, то як бути із сидячими місцями? Сидіти іноземцям у громадському транспорті, звісно, ​​можна, але не скрізь.

У кожному вагоні метро є окремі місця для людей з особливими потребами, людей похилого віку та жінок при надії. Вони зазвичай знаходяться в кінці вагона, відрізняються за кольором від інших і позначені табличками.

Корейці на них не сідають навіть коли всі інші місця у вагоні зайняті.

У Південній Кореї є культ їжі. Як і в будь-якому суспільстві, тут є свої правила етикету, яких варто дотримуватися:

Їсти можна починати тільки після найстаршого за столом (повертаємось до пункту про вік).

Рис зазвичай їдять ложкою, але палички допустимі.

Не можна вставляти палички або ложку в рис – асоціюється з поминальними службами.

Грубо відмовлятися від їжі, яку вам пропонує старший.

Плошка з рисом завжди повинна залишатися на столі, непристойно її піднімати.

Грубим вважається говорити з набитим ротом, зазвичай корейці закривають рот рукою.

Чавкати можна, а іноді навіть потрібно. Так ви показуєте свою повагу до господаря і без зайвих слів схвалюєте смак. Тільки не варто захоплюватися надто сильно, у всьому потрібен баланс!

У кафе або ресторані обов’язково на столі глечик із простою водою та футляр зі столовими приладами.

У Південній Кореї храм може відвідати кожен. Тільки на вході обов’язково знімати взуття та головний убір.

Сидять корейці завжди на підлозі, тому в храмах немає жодних лавок чи стільців.

У храмі суворо забороняється лежати та сидіти з ногами, випрямленими до вівтаря. Зазвичай корейці моляться на колінах і п’ятах або сидячи по-турецьки.

Корейці взагалі дуже вільно ставляться до віри. Менше 44% жителів зараховують себе до якоїсь релігії, якмені пояснили. Тобто. 56%, що залишилися, вважають себе атеїстами. Як там усе насправді, стверджувати мені, звісно, ​​складно.

Корейці взагалі все роблять на підлозі: сплять, їдять, дивляться телевізор, навчаються. Це, як я вже зрозуміла, дуже зручно, адже не потрібно витрачатися на додаткові меблі та й вільного місця більше.

Підлога в Кореї підігрівається, тому “жити” на ній дуже комфортно. Взимку складається враження, що спиш на грубці.

Кафе тут на кожному кроці, а якщо в Сеулі йти Канном – модним районом міста – то можна зустріти однакові кав’ярні на відстані кількох метрів одна від одної.

Відразу впадає в око кількість залишених речей на столах та стільцях. Це так корейці бронюють за собою місце та йдуть замовляти їжу та напої на барній стійці. У звичайних кав’ярнях найчастіше діє система самообслуговування.

У будь-якому кафе є безкоштовний Wi-Fi, а в деяких навіть можна знайти окремі місця для навчання. Такі, як правило, обгороджені спеціальними стінами.

Але в яке кафе ви не зайшли б, для всіх діє головне правило – один напій на людину. Це, погодьтеся, дивно. Безкоштовне сидіння не вітається. За звичайну каву можна заплатити від 2000 геть (~$2).

Ось такі тут умови життя. Багато що нам подобається, але вдома, звісно, краще!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.