Ми жили спокійно двадцять років, ніхто нікому не заважав, а тут через свекруху довелося по-новому будувати свою сім’ю і побут. Розповім все по порядку.

Перед весіллям свекруха Антоніна Петрівна нам оголосила, що вони з чоловіком переїжджають жити до матері в село, а нам в місті залишають «у вічне користування» трикімнатну квартиру.

Як це було чудово окремо від усіх будувати свою сім’ю. Свекруха з квартири не виписувалася і на нас не переоформляти. Нас з чоловіком це не бентежило.

Ми намагалися часто приїжджати з дітьми в село, працювали там від щирого серця. Косили сіно, варили суничне варення, різали і щипали гусей, все це було нам тільки в задоволення.

Мене радували прекрасні відносини зі свекрухою і свекром. Вони нас і онуків не кривдили, ми везли в місто домашні продукти, а двоє наших хлопчаків все літо гостювали у бабусі з дідусем і були для них головними помічниками.

У міській квартирі я була повноправною господинею, всюди встановлено мій порядок, якого дотримуються всі мої чоловіки. Я закритими очима знаю, де що у мене лежить.

Але мій порядок звалився в один день, коли в нашій квартирі з’явилася законна власниця. Антоніна Петрівна три роки тому стала вдовою. Спочатку вона збиралася так і жити в селі і всіляко нас переконувала, що в задушливий і брудний місто не хоче, просила тільки нас частіше приїжджати до неї. Ми так і робили.

Але одного разу вночі до неї забралися злодії і забрали всіх курей, вона побоялася навіть вийти з дому. Вранці вона сказала по телефону, що переїжджає до нас в місто, без мужика в селі жити стало страшно.

І ось в квартирі дві господині зі своїми правилами і уявленнями. Ми уплотнились і звільнили кімнату для Антоніни Петрівни, але це не найстрашніше.

На кухні була зроблена перестановка, мене, дорослу жінку, свекруха стала вчити всьому, як піч млинці, чистити плиту, чим годувати чоловіка, що прати в машинці, а що ні і т.д.

Вона навіть затіяла ремонт в передпокої, їй не подобаються наші шпалери та меблі. Мене від усього цього аж викручує. Я стримую себе, але не знаю чи надовго мене вистачить.

Одного разу я намагалася протистояти змінам в квартирі, на що мені було запропоновано виїхати в сільський будинок, вона там пожила, тепер хоче в своїй квартирі пожити. Мій чоловік навіть вхопився за цю ідею, зупинило те, що там немає роботи, а жити своїм господарством справа не надійне.

Якщо продати будинок, то навіть на малесеньку квартирку не вистачить. Зараз я дуже шкодую, що за всі ці роки ми не накопичили грошей на свою квартиру, а витрачали все. Тепер би не мучилися пристосовуючись одне до одного.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.