fbpx

Ми живемо на Хмельниччині. Разом з Георгієм ми вже 15 років – це, погодьтеся, не мало. А раніше, ще до нашого одруження, чоловік жив із мамою у старому польському приватному будинку на дві родини з прибудинковою територією – садом і двома сотками огороду. Коли ми побралися, свекруха Валентина Гнатівна купила однокімнатну квартиру і стала здавати її в оренду чужим людям. А потім вона перебралася в свою квартиру, а я й батьки зробили в її будинку ремонт. Тут ми й живемо, але все моє життя псує мама чоловіка

Ми живемо на Хмельниччині. Разом з Георгієм ми вже 15 років – це, погодьтеся, не мало. А раніше, ще до нашого одруження, чоловік жив із мамою у старому польському приватному будинку на дві родини з прибудинковою територією – садом і двома сотками огороду.

Коли ми побралися, свекруха Валентина Гнатівна купила однокімнатну квартиру і стала здавати її в оренду чужим людям. Я категорично не хотіла з нею жити, і ми кілька місяців винаймали квартиру. Потім з фінансами стало зовсім скрутно, і ми переїхали жити до моїх батьків.

З моїми батьками теж нам був не цукор, али ми розуміли, що живемо на пташиних правах і вели себе чемно, підлаштовувалися під моїх тата й маму, допомагали їм. А ще через рік чоловік умовив свою маму переїхати до своєї однокімнатної квартири і ми заїхали до будинку.

Я і мої батьки тоді взяли кредит і почали робити капітальний ремонт в цій аристократичній, гарній архітектурно, але досить пошарпаній і старій оселі.

Ми поміняли вікна, батареї, встановили газовий котел, побудували в садку альтанку і ще багато чого зробили. Облаштували прибудинкову територію, посадили газон, квіти, зробили доріжки. Весь цей час Валентина Гнатівна контролювала процес і давала свої поради. Як же без них?

Водночас ми з чоловіком дуже хотіли дітей, але лелека все не прилітав до нас. І ось через чотири роки спільного життя, щойно ми надумали їхати на паломництво в Ізраїль – у нас сталося диво, я народила сина.

Після появи синочка Олександра до мене приїжджала моя мама, допомагала з малюком, свекруха ж з’являлася дуже рідко. І то здебільшого Валентина Гнатівна, коли приходила, то йшла в сад і копалася там.

Через 5 років я народила доньку Павлинку. Весь цей час свекруха дозволяла собі приходити до нас у будинок без запрошення, не для того, щоб допомогти, а щоб попити чай і ляси поточити. Якось я сказала їй, щоб вона припинила приходити без запрошення. Я думала, вона зрозуміє, але помилилася і у нас був великий конфлікт.

Валентина Гнатівна почала звинувачувати мене, що я їй зобов’язана тим, що живу в цьому будинку, і вона приходитиме сюди тоді, коли хоче вона! Почалося щоденне моральне цькування з її боку. Вона почала приходити щодня, стукала і дзвонила у двері, вікна.

Я не відчиняла, вдавала, що мене немає. Намагалася через чоловіка пояснити, що так тривати не може, що у мене скоро дах поїде. Георгій кілька разів розмовляв з мамою, але її не переконати.

Зараз вона рідко стукає у двері і заходить в будинок, але вона практично щодня приходить у сад. Валентна Гнатівна сидить у альтанці, купається в басейні, який ми поставили для дітей. Мій емоційний стан межі.

Вчора я написала мамі чоловіка повідомлення, щоб вона вибрала собі два дні на тиждень для комфортного перебування в саду, щоб нікого не дратувати. А вона не відповіла і сьогодні знову мовчки прийшла. Підкажіть, як мені її здихатися?

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page