Ми живемо у старшої сестри чоловіка. Одного дня я не витримала її порпання і так званого прибирання, і, поки вона була у місті у подруги, поставила замок на нашу спальню, бо вже не сила було мені терпіти. Так вона таке влаштувала!
***
У мого чоловіка, якому 35 років, є рідна, на 15 років старша, сестра. Вона не заміжня, живе у будинку в селі недалеко від великого міста.
Одружувалися ми, коли їхніх батьків вже не було. Мій чоловік Микита свого часу відмовився від своєї долі спадщини на користь сестри, бо вона доглядала маму (батька не стало, ще коли Микита був зовсім маленький). Він же навчався в місті, в село повертатися не збирався.
Коли у нас народився син, нам стало скрутно знімати квартиру, адже ми ще й намагалися відкладати на свою. І тоді Юлія, сестра Микити, сама покликала нас до себе жити. Ми по погодилися тимчасово пожити в селі, а працювати в місті (у нас є машина, та й маршрутне сполучення досить нормальне), поки не назбираємо на власну квартиру.
За житло ми Юлі не платимо, але комунальні оплачуємо повністю, нас же троє, а вона одна, продукти купуємо.
Юля нам виділила дві суміжні кімнати.
Я малого тут у дитсадок віддала, а сама на роботу вийшла.
Тимурчику зараз чотири. Живемо ми так вже два з половиною роки.
І все б нічого, якби наша Юля не чудила. Поки я ще в декреті була, вона ще якось соромилася, ну а потім пішов зашквар.
Працює вона у сільраді щось там до обіду зазвичай, тому купу часу проводить дома.
І ось, власне, дійшли до суті.
Юля по праву вважає себе господинею дому, і тому думає, що за замовчуванням уповноважена прибирати кругом, включаючи наші кімнати. Перекладати по своєму речі і одяг у наших шафах, білизну навіть.
Переставляти квіти у горщиках. Перебирати мою косметику і засоби гігієни. Складати, як правильно, дитячі іграшки. Перевішувати Микитині сорочки, прасувати їх після мене, бо я не так добре це роблю як вона, в мене ж часу не вистачає…
Я намагалася ввічливо натякнути, прямо пояснити, сказати зрозуміло, що у нас своя родина, що я сама пил витирати і мити підлогу вмію і роблю це мінімум через день, що нічого у моїх речах порпатися… Людині не доходить.
Крім того, Юлія безпардонно заходить до нас, не постукавши, у будь яку мить дня і ночі. Може вдягти на себе якусь річ з мого гардеробу, яку я рідко ношу…
Микита до всього цього ставиться поблажливо, а от для мене таке не прийнятно.
Одним словом, не витримала я.
Якось, коли Юля поїхала до подруги у місто на цілий вихідний, а чоловік був на зміні, я викликала місцевого майстра і він поставив замок на двері в наші кімнати. Я була безмежно задоволена! Вночі сказала про це Микиті, дала йому другий ключ.
У понеділок ми поїхали вранці на роботу, а коли повернулися – всі наші речі стояли у мішках і коробках біля дверей: Юлія не простила мені такого поводження у її будинку, не мала я права захищати таким чином свою територію, бачте.
***
Що ж. Знову мит живемо на квартирі. Але вже вклалися у своє житло, зробили пристойний перший внесок, платимо розстрочку. Микита з сестрою спілкується, я – ні. Загалом все у нас добре, спокійно. Я навіть рада що так вийшло, все на краще.
Правду колись казала мені бабуся – молода родина має жити окремо і з труднощами справлятися самостійно!
Автор – Олена М.
