Ми з Тимуром познайомилися в одній компаній двадцять років тому. Йому, красеню з величезними очима, було 18, і він так виглядав на своєму мотоциклі, що в мене, 13-річної, голова йшла обертом від захвату, думки кружляли й шаленіли, а душа розквітала всіма барвами веселки…
Ми сподобалися одне одному і почали, як ми тоді вважали, зустрічатися. Все було платонічно, майже по-дитячому, але всі роки по тому я не могла забути наші вечірні поїздки на його мотоциклі, як вітер куйовдив моє волосся, а я міцно обіймала його, тулилася до його теплої спини й летіла, летіла, летіла…
Потім він поїхав навчатися в університеті в далекий Київ, а я лишилася закінчувати школу, адже переходила всього лише у 8 клас. В тому віці різниця у 5 років – то дуже багато. Він вже був дорослим, а я – малою.
Минуло 20 років. Мене з родиною теж занесло до Києва, а Тимур зараз живе на Заході нашою країни. Про це я дізналася нещодавно, адже два десятиліття ми не спілкувалися.
Та півтора роки тому Тимур знайшов мене у соцмережах, написав. Розповів, що у робочих справах часто їздить у відрядження до столиці, запропонував якось при нагоді зустрітися, сказав, що йому цікаво побачити мене після стількох років, подивитися, якою я стала. Звісно, я зраділа і відгукнулася на його пропозицію, бо й мене розбирала цікавість. Але я не підозрювала тоді, до чого приведе наша зустріч…
Коли я побачила його – ми зустрілися весною в одному зі столичних скверів – відчула, як ноги стають ватними, а душа… Душа, як тоді, у 13-ть, розквітає всіма барвами веселки, тріпоче прозорими крильцями…
І це при тому, що в мене чудова родина, гарний, надійний чоловік, якого я люблю. Чи любила… Але чинити супротив в мене не вистачило сил. І в Тимура також.
Ми не встояли, нас підхопив шалений вихор і поніс, поніс, поніс… Вже – не по-дитячому. Перше кохання, що десь сховалося в нас і жило всі ці роки, вибухнуло і вирвалося назовні, стрімко і нестримно.
Не знаю, куди ми летимо і чи боляче буде падати… Цей політ триває вже більше року, Тимур раз на місяць-два приїздить у столицю, і я живу від одного його приїзду до наступного.
Мені все одно, що в нас обох родини, діти-підлітки… Бо я щаслива і ні про що наперед не хочу думати.
Автор – Олена К.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
