Наталині подруги давно повискакували заміж, і тільки вона до сих пір сиділа в дівках. Не було у неї ні нареченого, ні навіть простенького залицяльника.
Наталя вимкнула світло, запалила свічку і, сівши за стіл, почала обережно перегортати пошарпану книгу “Новорічні та Різдвяні ворожіння”.
Варіант з черевиком здався їй найпростішим і вірним. Кидати своє взуття вночі через паркан вона побоювалася, і тому в якості ворожильного інвентарю вирішила використовувати старі батьківські валянки, в яких він місив цемент.
Михайло був скромним та милим хлопцем, але ось зовнішністю його природа не нагородила. Тому сільські дівчата й обходили його стороною. В цей день він не поспішаючи йшов зі зміни по засніженому тротуару, поспішати йому було нікуди, – його ніхто не чекав. Зупинившись навпроти будинку Наталі, він мимоволі задумався.
Наталя взяла зі сходів скам’янілий від цементу валянок, вийшла у двір і зі словами: “Покажи з якої сторони чекати судженого” – жбурнула його через двометровий паркан.
Міша в той час прикрив очі і уявив милий образ пишної, рожевощокої красуні Наталки. Потужний удар збив його з ніг і занурив в пітьму. Міша прийшов в себе лежачи в рові. В очах побіліло, а в голові бушувало тільки одне питання: “Що це було?”
Наталя знайшла покинутий нею валянок і мало не зомліла від побаченого.
“Невже бомж?!” Наталя щодуху кинулася на подвір’я і почала гарячково кричати. Вона забігла в дровітню, не дивлячись, схопила перше-ліпше поліно і вискочила на двір.
Михайло дерся по крутому засніженому схилу, кілька разів зривався, стрімголов котився на низ і знову ліз вгору.
Наталя подивилася на криве, вузлувате поліно з облізлою корою, завила від досади і, що було сил, запустила його в темряву різдвяної ночі.
Нарешті Міша вибрався з рову. Він зачерпнув пригорщу снігу і витер ним спітніле обличчя. Удар неймовірної сили обрушився на його голову! Прокинувшись, Міша знову зрозумів що лежить в тому ж рові.
Перед очима все пливло, а на лобі збільшувалась шишка.
– Якісь темні сили не пускають мене додому… Хто це? Наталю, часом не ти чудиш? Це я, Михайло з кінця вулиці, – сказав тихим голосом хлопець.
Наталя підбігла до Михайла. Допомогла йому вибратись з засніженого рову, і повела додому, щоб вивести хлопця з цього дивного стану.
З того часу вони почали зустрічатися, а після Йордану подали заяву до РАЦСу.
А тепер скажіть, що ви не вірите у ворожіння!
Миру та добра вам, дорогі мої!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – fotokto
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook