Хочу поділитись з Вами однією історією, яка сталася зі мною 10 років тому.
Одного разу, чудового сонячного ранку, я прокинулася в гарному настрої з думками про майбутнє побачення з моїм другом Михайлом.
Зустрічалися ми з ним уже більше півроку і з кожним днем мої почуття до нього ставали все міцнішими. Мені навіть здавалося, що справа йде до весілля.
Ми домовилися зустрітися вранці о 10-й годині. Я поснідала і почала збиратися. Зробила собі гарний макіяж та одягла свій улюблений літній костюм. Залишалося лише дочекатися дзвінка від Михайла.
Але час минав, а дзвінка все не було. Я вже почала хвилюватися, що ж могло статися, що він не дзвонив мені. Стрілки на годиннику безжально йшли вперед.
З’явилося якесь погане передчуття. І я вирішила зателефонувати йому сама. Він не відповів. Серце забилося в тривозі. Але думати про погане не хотілося.
За півгодини я знову набрала його телефонний номер. Через пару гудків Михайло таки відповів, але наша розмова була зовсім не про те, про що я хотіла почути.
Він сказав, що ми більше не можемо бути разом, у нього є дружина та дитина. Я заплакала, не хотіла вірити в його слова, просила сказати, що все це неправда.
Але Михайло все підтвердив і сказав, що, як і раніше, добре до мене ставиться, але більше не може обманювати мене і повертається до сім’ї. На цьому наша розмова була закінчена.
Я ще довго не могла прийти до тями після почутого, не знаходила собі місця від його підлості. Час минав і він більше не оголошувався.
Через кілька днів після розлучення з Михайлом, мені зателефонувала подруга та запропонувала зустрітися, прогулятися із друзями, відпочити.
Мені дуже не хотілося кудись йти, а тим більше зустрічатися з кимось. Але подруга була така наполеглива, що я вирішила вийти розвіятися.
Ми зустрілися із нею на центральній площі міста. Вона прийшла зі своїми друзями, яких раніше не знала. Ми познайомилися, вирішили піти до кафе.
Серед її друзів були дві дівчини та один молодик, його звали Дмитро. Він був у парі з однією із дівчат, але справжніх стосунків я між ними не помітила.
Зате звернула увагу, як небайдуже дивився на мене, хоча особисто мені він зовні зовсім не сподобався. У кафе ми весело проводили час. Потім практично до самого ранку гуляли містом.
Але думки, як і раніше, були зайняті Михайлом. Коли всі почали ходити додому, ми обмінялися номерами телефонів.
Наступного дня мені надійшов дзвінок із невідомого номера. Я, не думаючи ні про що, відповіла. То був Діма. І знову ж таки наша розмова була не про те, про що я думала спочатку.
Він зізнався, що я йому дуже сподобалася, запропонував зустрітися, впізнати одне одного ближче. М’яко сказати, я здивувалася. Адже він мені не так вже й сподобався та й про які нові відносини я поки що й думати не могла. Я обіцяла йому подумати.
Подзвонила нашій спільній подрузі поцікавитися про нього. Вона охарактеризувала його більш ніж позитивно. І я вирішила випробувати свою долю, надати шанс новим відносинам.
Так, ми почали зустрічатися з Дмитром і впізнавати один одного дедалі ближче. На мій подив, я почала забувати про Мішу. А Діма здався мені дуже цікавою, чуйною та надійною людиною.
Я почала закохуватися в нього. І все думала про те, як я не хотіла йти того дня на прогулянку, ще не знаючи про те, який подарунок піднесе мені там доля – подарунок все моє життя.
За рік наших зустрічей ми одружилися. Зараз ми щасливі у шлюбі вже 10 років, і у нас двоє чудових дітей. А про Михайла я навіть не згадую.
Насамкінець хочеться сказати, що не варто зациклюватися на одних і тих же відносинах, потрібно вміти відпускати людину, і давати собі шанс на нові міцні справжні стосунки.
Фото – авторське, ілюстративне.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
