Микола після розлучення дітьми не цікавився. Він платив аліменти, і на інше йому було байдуже. Єдина людина, яка нас відвідувала, була моя свекруха. Але не подумайте, ці візити були в першу чергу для того, щоб мене вколоти тим, що її син в холостяках не засидівся, на відміну від мене. – Ти, дитинко, і не надійся. Як-не-як, а двоє дітей в тебе. Таких заміж не беруть!
На перший погляд було все добре, як раптом почалися проблеми в особистому житті. І я не знаю, як бути. Сподіваюся, ви зможете мені щось порадити.
Я у шлюбі прожила 7 років. Мій колишній чоловік дуже добре заробляв, тому я сиділа вдома та зі спокійною душею займалася вихованням дітей. Проте наш шлюб дав тріщину. Правду кажучи, мій колишній зібрав у собі всі недоліки, які тільки можуть бути в чоловіка.
Діти його взагалі не цікавили. Іноді здавалося, що він навіть не пам’ятає, як кого звати. Всі свої справи я робила під час сну дітей, адже не могла їх кинути. Якщо ж дорікала в цьому чоловіка, він починав обурюватися:
– Я на роботі весь день, ще й дітей маю няньчити? Коли я маю відпочивати?
Грошей чоловік багато не давав. Йому завжди було їх шкода. На дітей ще пів біди, а на себе завжди доводилось клянчити. Навіть на дезодорант.
До появи на світ дітей все було гаразд. Він став таким, коли я пішла у декретну відпустку. Миколі подобалася влада. Він думав, що я нікуди не подінусь, якщо буду залежна від нього у фінансовому плані. Чоловік почав ходити “наліво” і при цьому звинувачував мене. Бо бачите, я засиділася дома і перетворилася на маму-квочка.
Коли я змогла молодшого сина віддати в ясла та вийти на роботу, я одразу подала на розлучення. Мені не було лячно, адже свобода та відсутність “тикання” були у пріоритеті.
Брати участь у житті дітей Микола не хотів. Він створив нову родину та переключився. Лише свекруха іноді навідувалася. Мені здається, робила вона це для того, щоб мені життя медом не здавалося.
– Ти навіть не думай, що тебе хтось з двома дітьми ще заміж візьме, – сміялася вона мені в обличчя.
– Не будете фільтрувати слова, онуків не побачите.
Останнім часом вона за своєю ініціативою не приходить до нас. У неї новий онук з’явився, тож свекруха швидко переключилася. Саме тому я усі ці роки розраховувала лише на власні сили.
Два роки тому в моєму житті з’явилася кохана людина. Олег добрий, спокійний, чуйний. А найголовніше – він зміг знайти підхід до моїх дітей. У нього теж є дитина від першого шлюбу, яку він частенько забирає на вихідні. Мої діти чудово ладнають із цим хлопчиком, та й я нічого не маю проти нього. Якось він навіть жив із нами, поки колишня дружина Олега була відсутня у місті.
Олег – повна протилежність мого колишнього чоловіка. Він мені по дому допомагає, і дітям час приділяє. Біля такого дбайливого та уважного чоловіка я реально розквітла. Я розслабилася і перестала турбуватися за кожен прожитий день.
Є лише одне “але” – заробляє Олег не так багато, як би мені хотілося. Тим більше, що йому доводиться виплачувати аліменти. Я вношу більше грошей до нашого загального бюджету. А ще отримую аліменти на двох дітей та здаю в оренду батьківську квартиру.
Кілька місяців тому Олег заявив, що хоче, щоб я подарувала йому дитину і щоб ми розписалися. Але річ у тому, що я дітей не хочу. Однак Олег доводить, що якщо немає спільної дитини, немає сім’ї.
Чесно? Я не хочу знову наступати на ті самі граблі. З трьома дітьми я сама точно не впораюся, якщо що. Тим більше про який декрет може йтися, якщо чоловік не справляється з фінансовим забезпеченням нашої родини? Ми реально не проживемо на його заробітну плату. Однак мої аргументи Олег пропускає повз вуха.
Я вважаю, що треба цих дітей на ноги поставити. В мене двоє, у Олега один. Куди ще нам? Що зміниться, якщо я подарую ще спільну дитинку?
Олег продовжує мене переконувати. Замість того, щоб змінити роботу на більш прибуткову, знайти підробіток, він радить здати дорожче мою квартиру. І це хіба чоловік? Чи варто такому дарувати дітей?
Я не можу зрозуміти, чому Олег так наполегливо хоче дитину. Як він утримуватиме мене, якщо я засяду в декреті? Знову доведеться на елементарне гроші випрошувати? Та й перший чоловік теж був нормальним, допоки ми не стали батьками.
Стосунки сильно зіпсувалися. Він постійно тисне на мене, але я не хочу міняти своє рішення. Останнім часом мене все частіше лякає думка, що я знову залишуся сама.
Що б ви робила на моєму місці?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
