Миколі, другу мого чоловіка, було сорок років, як він розлучився. З того часу він став частим гостем в нашому будинку. Ми вислуховували, як йому важко одному, яка погана дружина, бо пішла до молодшого чоловіка. – Так в чому проблема? Знайди і собі дівицю. Хіба це вік – 40? – І тут, на наше щастя, Коля познайомився з дівчиною. Свого житла і прописки в Лесі не було, і вона вчепилась в “холостяка” ледь не зубами.
Микола – знайомий мого чоловіка. Колись вони працювали разом, потім Микола звільнився, влаштувався на інше місце, але періодично вони зідзвонювалися, спілкувалися. Іноді він заїжджав до нас в гості.
У Миколи була сім’я, дорослий син, який вже одружився. Але раптом, в один з візитів Миколи ми несподівано довідалися, що він розлучається. За його словами, дружина зрадила його, пішла до іншого і з ним не живе.
Ми, звичайно, поспівчували Миколі. Вислухали його, намагалися підтримати порадою, та й просто словом. Якби ми знали, що за цим піде.
Унадився до нас Микола приїжджати майже щотижня.
Причому, він любив з’являтися без приводу і особливого запрошення. Подзвонить тільки, запитає: “Ви вдома? Я зараз заїду”. Відмовляти було незручно. Бувало навіть відкладали свої справи.
Кожен раз нам доводилося вислуховувати його монологи про погану дружину, про те, як підло вона з ним обійшлася, про те, як вони майно ділять, як вони лаються на суді. Ми намагалися, втішали його, співчували.
Він засиджувався допізна. А у нас діти, режим. Треба їх вчасно і помити, і спати укласти. А Микола все сидить. Просити піти, начебто і шкода людини, горе у нього, виговоритися хоче. По черзі як-небудь помиємо діточок, укладемо спати, і далі сидимо з Миколою. Ночі гаємо.
Бувало, що й ночувати залишали.
Все б нічого, але ці візити стали все частіше і вже реально стали сильно злити. У нас своя сім’я, свої інтереси. І ще одну дитину, тим більше таку дорослу, заводити не хотілося. Співчуття співчуттям, але якась пристойність і такт у людини повинні бути.
Та й вже було таке відчуття, що він заїжджав просто смачно поїсти у нас і час провести. Тому що, періодично надсилав жалібні фото по вайберу, на яких була зображена його вечеря з банкою якоїсь консерви і “червоненьким”
Ми йому стали радити познайомитися з якоюсь жінкою, що він ще молодий. 40 років – це не багато. Можна ще й сім’ю створити і дитину на світ привести. Я навіть вже подумувала його познайомити зі своєю самотньою подругою.
Але, тут до нас дійшла щаслива звістка, що Микола познайомився з кимось і вони навіть зійшлися. Але щастя наше було не довгим. Дівчина виставила його через два тижні.
І знову понеслося. Ми знову по пів ночі вислуховували монологи Миколи, повні смутку.
Це тривало більше року, напевно. За цей час, ми були незмінними свідками всіх його романів і розставань, злетів і падінь.
І так би і не закінчилися наші “підбадьорювання”, поки одна добра душа з його роботи не познайомила його з однією дівчиною. Дівчина правда недавно тільки розлучилася, і у неї була однорічна дитина.
Ця чудова для нас жінка вчепилася в Миколу і в його нову квартиру ще тою хваткою. Свого житла і прописки у неї не було, як і засобів до існування.
За пару місяців вона змогла “відчепити” від Миколи всіх колишніх знайомих. У тому числі і нас.
І дай їм Бог щастя на довгі роки, як то кажуть! І наплювати, що тепер навіть ні з днем народження, ні зі святом ніяким не привітають, та навіть і не поцікавляться, як ми і що з нами. Головне, що ми опинилися поруч у скрутні часи і підтримали тоді людину.
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
