fbpx
життєві історії
Микитка, коли підростав, завжди казав мені, що виросте і обов’язково зробить все для того, щоб полегшити моє життя. Потім одружився і, до речі, дуже вдало. Синові дісталася дуже хороша дівчинка, зі своєю квартирою. Він справді допомагав мені грошима. Причому не десь, а в мене вдома! Якийсь прохідний двір

Сина я виховувала сама, чоловік нас покинув, коли дитина ще маленькою була. Жили ми з Микитою разом у моїй двокімнатній квартирі. Я, звичайно, нічого для нього не шкодувала, а Микитка, коли підростав, завжди казав мені, що виросте і обов’язково зробить все для того, щоб полегшити моє життя. Потім син одружився і, до речі, дуже вдало.

Він справді допомагав мені грошима, навіть дружині, здається, про це не говорив. Спочатку мені жилося дуже добре: нарешті я могла зайнятися собою і своїми справами повністю.

Синові дісталася дуже хороша дівчинка, зі своєю квартирою, тож він перебрався до неї. Але відразу все зруйнувалося!

Вони прожили разом 7 років, все начебто було б нормально, як раптом невістка подає на розлучення. Я, звичайно, була вражена, адже вони стільки часу прожили разом! Так, мій син – не найбагатший хлопець, але має стабільну роботу і постійний дохід навіть зараз, в такі непрості часи.

Але вони таки розлучилися недавно і він переїхав жити до мене.

Ну що сказати? Спочатку я сприймала це нормально, а потім почали розкриватися деякі речі, які мені, чесно кажучи, зовсім не до душі. Син працює лише кілька днів на тиждень, а решту часу, як це прийнято у них говорити, “тусить” із друзями. Причому не десь, а в мене вдома. Якийсь прохідний двір!

Я недавно вийшла на пенсію, хочеться спокою, а вони шумлять на весь будинок. Микита ніби не розуміє, що для мене важлива тиша. Говорила з ним, пояснювала, день-два тихо – і все по-новому.

Я зараз вже навіть вважаю, що невістка була не така вже й не права, коли з ним розлучилася! От тепер думаю, як би мені зробити так, щоб Микита знову перебрався кудись від мене.

Звичайно, це думка досить крамольна: син все-таки! Щоразу зупиняю себе, бо не хочу його образити, але й жити так більше не можу. Прям от душа у мене рветься, а Микита себе на моє місце поставити ніяк не може, а я, у свою чергу, ніяк не можу на нього вплинути.

Сподіваюся, що він все ж таки переїде з часом, знову одружиться, адже йому всього 35 років. Щиро кажучи, зовсім не розумію, коли Микитка мій встиг таким стати. Зовсім не думає про сім’ю, про майбутніх дітей, тільки друзі та гучні компанії. каже, життя одне, треба від нього все брати, особливо зараз, коли не знаєш, що буде завтра.

Я у його роки зовсім по-іншому жила. У мене вже був він, я за нього відповідала, все робила, щоб син ні в чому не потребував. Зовсім не знаю, що робити.

Одна подруга каже, щоб я сама підшукала йому житло та запропонувала переїхати, бо хочу жити сама у такому віці. Інша подруга відмовляє, вважає, що син образиться і старість зустрічатиму самотньою, в порожній оселі. Словом зовсім я щось заплуталася. Може хтось підкаже, що робити? Можливо, хтось також побував в аналогічній ситуації?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page