fbpx
життєві історії
– Микитка, синочок, де ж ти таке взяв, що на тата не схожий?, – питала за столом сина Ірина. – А що, хіба не правда? Сама глянь,  нічого спільного. – Ірина не знала куди дивитися. Її очі забігали, а Роман тим часом не знав що думати. – А чого це ти так занепокоїлася? Може відчуваєш провину? – За столом декілька хвилин була тиша

– Микитка, синочок, де ж ти таке взяв, що на тата не схожий?, – питала за столом сина Ірина. – А що, хіба не правда? Сама глянь,  нічого спільного. – Ірина не знала куди дивитися. Її очі забігали, а Роман тим часом не знав що думати. – А чого це ти так занепокоїлася? Може відчуваєш провину? – За столом декілька хвилин була тиша

– Цікаво, і чому я на тата не схожий? – П’ятирічний Микита хитро подивився на маму. – Може, я не його син?

За столом стало тихо. Тато, відсунувши тарілку з супом, втупився на сина, потім повільно перевів погляд на дружину.

Та, чомусь, почервоніла і, дивлячись на сина, сталевим голосом запитала:

– Хто тобі це сказав?

– Вже, сказали… – голос Микитки став ще хитрішим. – Що я на тата не схожий…

– Припини говорити дурниці… – Батько намагався тримати себе в руках. – Подивися уважно, носи у нас з тобою схожі?

– Ну схожі, – кивнув син.

– А очі?

– І очі схожі, – знову кивнув син.

– Ранив… – раптом тихо сказала дружина, дивлячись в порожнечу.

– Кого? – Чоловік навіть спробував посміхнутися.

– Ще не знаю… – Дружина грізно подивилася на сина і запитала: – І все-таки, хто тобі це сказав? Ну? Говори!

– Не кричи на нього! – Тато тремтячою рукою погладив сина по голові. – Він не винен. Якщо хтось і винен, то… сама розумієш, хто…

– Що?! – спалахнула мама. – Ти думаєш, про що говориш? Ти, що, мене в чомусь підозрюєш?

– Якщо ти не винна, то чого так нервуєш?

– Я не нервую! Але коли про мене говорять гидоти…

– Про тебе ще ніхто нічого не говорив!

– А ці твої натяки? А плітки, які наш син збирає і приносить в будинок! Якщо ти мене підозрюєш, значить, ти мене не любиш! А якщо ти мене не любиш…

– Може, це ти мене не любиш?!

– Мамо, тату, ви чого лаєтесь? – здивовано запитав син. – Все ж просто.

Батьки миттєво замовкли і дивились на сина. На кухні знову повисла пауза.

– Що просто? – нарешті, запитала мама.

– Просто. – Син знизав плечима. – Для того, щоб я став схожий на тата, мені треба молоток і пилку.

– Чого?!

– Ну, я сьогодні в групі стілець зламав. Знову. Ірина Михайлівна каже: І чому ж ти, Микита, на свого тата не схожий? Може ти не його син? Він тут нам в садочку все лагодить, а ти все ламаєш. Тату, ти мені пилку з молотком даси? Стілець то полагодити треба…

Мама раптом почала плакати, а тато реготати. Син дивився на батьків, і не розумів, що це з ними сталося?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page