fbpx
життєві історії
Минають роки, йдуть батьки. Іноді і чоловік іде… Залишаються діти, про яких треба піклуватися. І раптом я запитала: ви отримали лист? Ви повинні отримати лист. Від людини, яку знали колись давно. І він дуже вас кохав, і шукає вас, але не може знайти. І вона замовкла – вона про дітей розповідала. І про пенсію. І здивувалася. чоловік, троє дітей, робота

Є жінки, про яких відразу можна сказати: вона – мати сімейства. У клопотах і турботах. Вони піклуються про чоловіка, про батьків, про дітей.

Минають роки, йдуть батьки. Іноді і чоловік іде… Залишаються діти, про яких треба піклуватися. Потім у дітей з’являються діти… І жінка непомітно старіє, зафарбовує сивину – і все хвилюється і піклується.

Така її сутність. І працює, працює, працює – як одна вчителька. І всі запитання, які вона мені ставить – про дітей. І про дітей дітей. І про роботу. А потім – про пенсію, на яку скоро виходити.

І переїжджати жити в садок – там побудований будиночок, там зручно. А в квартирі нехай діти живуть.

Так ось ми і спілкувалися багато років. І разом змінювалися – я ж теж змінююся… І раптом я запитала: ви отримали лист? Ви повинні отримати лист. Від людини, яку знали колись давно. І він дуже вас кохав, і шукає вас, але не може знайти. І вона замовкла – вона про дітей розповідала. І про пенсію. І здивувалася.

І сказала, що це – неможливо, отримати листо від Льоші. Куди він напише? На село дідусеві? Тридцять сім років минуло. А вона його пам’ятає, Олексія. Він писав їй вірші, а у віршах були рядки: “Я тебе ніколи не забуду!”. Він був надзвичайний, тонкий, світлий, наче ангел, одухотворений і ніжний. І душа тягнулася до нього, але все було так дивно і незвично, що вона вийшла заміж за зовсім іншу людину, поїхала за розподілом. А він, Льоша, кудись поїхав теж далеко, вона точно не знає, куди, бо він на іншому факультеті навчався.

Та й ніколи було дізнаватися: чоловік, троє дітей, робота… Ось тут і стали в нагоді мені нові знання і навички. І я цілком практично порадила сторінку створити в соцмережі. Якої ніколи не було – у багатьох людей немає сторінки в соцмережі. У мене теж недавно з’явилася. Справді, як зателефонувати людині, якщо у нього немає телефону? Або як написати йому, якщо не знаєш адреси? І прізвище інше, і місто інше, і життя інше?

Залишається подумки передавати привіти і тужити за світлим образом. І переїжджати в садовий будиночок, вирощувати для онуків огірки і полуницю.

Сторінку вона завела. Хоча хвилювалася і турбувалася – багато поганого чула про інтернет. Через тиждень її цей Льоша знайшов. І написав піднесений і світлий лист про те, що він завжди її любив і пам’ятав! І так і не одружився. Ніколи. Були спроби, але безуспішні. І хоча на фотографії – абсолютно лисий чоловік в окулярах, вона його відразу впізнала! Душа впізнає відразу. І заплакала від щастя! Діти теж мало не заплакали – в садок мама і бабуся переїжджати передумала, а стала фарбуватися, одягатися і цілими днями сидіти в інтернеті.

І на пенсію вирішила не виходити – невигідно. І набрала учнів, стала репетитором. І Льоша приїжджав уже два рази, а скоро приїде назовсім і буде весілля. І я піду. Хоча не дуже люблю такі заходи. Я – листоноша. Посланниця Гермеса. І передаю сповіщення про листи, які вам просто не можуть надіслати – ви самі сховалися від долі.

Автор – Анна Кірьянова

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page