Маленька, пухкенька Аня жила в дуже маленькому містечку. Сім’я жили дуже бідно. Мати одна тягнула трьох дітей, вдень працювала на заводі, а ввечері – санітаркою в місцевій лікарні. Батька Аня ніколи не бачила, він просто втік, коли їй виповнився рік.
Анічка одягалася настільки погано, що постійно піддавалася сміху з боку однокласників.
– “Біднячка пиріжок”, – кричали їй услід.
У класі з нею ніхто не хотів дружити, адже так не круто спілкуватися з “бідною”. Кожен день однокласники придумували нові витівки для Ані, то в портфель зі столовою хліба напхають, то його в калюжу кинуть.
На різкі, принизливі прізвиська, вона вже давно не звертала уваги. Стусани, підніжки, обзивання – це були звичайні будні Ані. Кожний день проведений в школі був для неї справжнім випробуванням.
Одного разу не витримавши, Аня вирішила зробити великий гріх… Додому вчасно повернулася старша сестра, яка негайно викликала швидку. Аню врятували…
Вона довго приходила в себе.
Повернувшись в школу, нічого не змінилося. Однокласники ні краплі не жаліли і продовжували в тому ж дусі. В той момент Аня вирішила для себе, що зробить все можливе, щоб довести їм, як вони сильно помилялися.
Закінчивши 9 класів, Аня поїхала в сусіднє містечко, вступила до технікуму, а ввечері підробляла офіціанткою.
Минуло 12 років. За цей час Аня вже встигла піднятися по кар’єрних сходах і вже була керуючою кафе, закінчила заочно інститут. Вона настільки покращала, що всі чоловіки оберталися їй услід. Будучи вже забезпеченою леді, Аня допомагала сім’ї, навіть мама могла дозволити собі більше не працювати.
Одного разу їй зателефонувала сестра:
– Анюта, привіт! Уявляєш, нам в поштову скриньку кинули запрошення на зустріч випускників, особисто для тебе. Його організовує ваш класний керівник. Підеш?
– Якщо чесно, абсолютно не хочу! Не хочу бачити всі ці обличчя, – спокійно відповіла Аня.
– Ти що?! Зовсім забула?! Пам’ятаєш, як ти мріяла їм усім носа втерти, це твій зоряний час. Я б точно пішла! – вмовляла сестра.
– Ну добре, але якщо, щось піде не так, все буде на твоїй совісті, – посміхаючись сказала Ганнуся.
У призначений день, Аня прийшла в школу. Підійшла до кабінету і довго стояла перед дверима. Вона подумки заспокоювала себе і змушувала зайти в цей клас. Зважилася. Відчинила двері.
За партами вже сиділи її давно подорослі однокласники. Вона боязко зайшла. У кабінеті повисла незручна тиша. Ніхто з однокласників не міг її впізнати, чувся здивований шепіт.
Перед ними стояла тендітна довгонога красуня з чарівними блакитними очима. Аніна рука злегка здригнулася від пильної уваги присутніх, вона мало не впустила свою маленьку сумочку від Шанель.
– А ви хіба з нами вчилися? – крикнув з класу, все той же противний Діма, який багато років тому зіштовхнув її в брудну калюжу.
Аня зібралася духом, і рішуче пройшла через весь клас, не реагуючи на питання Діми. Вона хотіла привітатися зі своїм улюбленим учителем.
Аня підійшла і міцно обняла Віктора Петровича.
– Добрий день, Анічка! Я такий радий тебе бачити! – сказав він.
Колишні однокласники заглядали. Ніхто й припустити не міг, що це вона.
Незабаром всі попрямували в кафе, що знаходиться неподалік від школи. Весь вечір всі захоплювалися Анею. Всі дівчата намагалися дізнатися у неї секрет перевтілення від “пиріжка” до стрункої красуні.
А хлопці, раз у раз, надавали їй знаки уваги і намагалися витягнути її потанцювати. Сперечаючись між собою, немов діти, хто наступний її запросить.
Аню буквально нудило від того, що відбувається, вона тримала образу всередині себе довгі роки. А зараз дивлячись на всіх цих людей, розуміла, що вони недостойні навіть секунди її часу і уваги.
– Ось бачиш, Анічка, життя все розставила на свої місця, тепер ти королева, – з ніжною посмішкою вимовив вчитель!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
