Минуло десь пів року, як на порозі квартири постала Ольга Петрівна, з дамською сумочкою в руках, і з заявочками, які в голові не вкладаються. – Ти не думай, що цю норкову шубу, мій Володя тобі просто так подарує. Але я й не про неї прийшла говорити, а про сережки з діамантом, що на ювілей були подаровані, і про каблучку. За те, що ти з ним вчинила, я б навіть шкарпетки куплені моїм синочком відібрала.
З моїм чоловіком Володимиром ми разом прожили майже п’ять років. Але все-таки були змушені з ним розлучитися. І велику роль у нашому розлученні відіграла моя свекруха. Ольга Петрівна була просто повернута на грошах.
Вона постійно втручалася у наші справи, особливо наш сімейний бюджет. Чоловік мій звик її у всьому слухатись з самого дитинства і тому навіть не намагався все це припинити.
Усі гроші, які заробляв Володя, свекруха вважала своїми, бо вона привела на світ, виростила та виховала свого сина. Саме тому він повинен до кінця життя їй допомагати.
Саме так вважала Ольга Петрівна. Чоловік звик до цього, а от я з цим змиритись категорично відмовлялася.
Раз на місяць свекруха приїжджала до нас у гості і щоразу, коли вона бачила в мене якісь нові речі, вона питала:
– Володю, а це ти цю сукню Василині купив? А скільки вона коштує?
Володя був змушений розповідати своїй мамі про вартість кожної речі, яку він купував мені. А свекруха, дізнавшись ціну, завжди говорила:
– Ого! Як дорого ти обходишся, Василино, моєму синочку!
Але я мовчала дуже довго. А потім чоловік почав частину своєї заробітної плати віддавати своїй матері. Ось тут мій терпець урвався, і я сказала:
– Або ж ти припиняєш віддавати частину зарплати своїй мамі, чи ми з тобою розлучимося!
Але Володя не пішов проти своєї мами, і ми з ним розлучилися.
Щоправда, були й інші причини, що змусили мене подати на розлучення.
Минуло пів року відколи ми розлучилися з Володимиром. Я вже заспокоїлася. А тут раптом до мене прийшла свекруха та заявила:
– Василино! Віддай мені прикраси, які подарував тобі мій син! Ти їх зовсім не заслужила!
– Та що ви говорите!? Це його подарунки! Ось нехай Володя сам приходить та забирає їх у мене.
– Ах, якщо ти так кажеш, то знай! Володя прийде до тебе і забере не тільки прикраси, які він подарував тобі, а й усе, що він купив у твою квартиру, і шубу норкову наготуй обов’язково.
З цими словами свекруха пішла, грюкнувши дверима.
Минуло два тижні з моменту її приходу до мене. А я все чекаю: чи Володя прийде за золотими прикрасами і за шубою.
Невже в нього вистачить на це совісті? Він цих п’ять років жив у моїй квартирі.
Слів нема, одні емоції…
Фото ілюстративне
