Минуло три місяці після народження доньки, і я ледь трималася від недосипання, коли у двері подзвонили. На порозі стояв тато, Анатолій. Його розгублений, але водночас рішучий погляд одразу дав мені зрозуміти: щось важливе почало змінюватися
Життя — дивна річ. Іноді доля розігрує такі неочікувані сюжети.
Моя історія – одна з таких, про незримі зв’язки та чарівні перетворення, що сталися, коли я вже й не сподівалася.
Мій батько, Анатолій, завжди був людиною-відсутністю. Його цікавили лише власні справи, робота та друзі, а ми з мамою, здавалося, були лише декораціями в його великому житті. Він приходив пізно, йшов рано. На моєму випускному він був лише п’ять хвилин, бо “дуже важлива зустріч” чекала. Його ніколи не було, коли він був потрібен: чи то висока температура, чи то перший дзвінок. З роками я звикла жити без його уваги, і в моїй свідомості він перетворився на фігуру, що не викликала нічого, крім байдужості. Але все змінилося, коли народилася моя донечка, Оленка.
Я не пам’ятаю, коли востаннє ми сиділи за одним столом у нашій родині без якоїсь напруги. Навіть на моєму весіллі з Русланом тато поводився так, ніби робив нам велику послугу своєю присутністю. Звісно, на свята ми дзвонили, але наші розмови тривали не більше хвилини, зводилися до формальних фраз.
Я стала мамою, коли мені було тридцять два. 9 місяців були непростими, а перші місяці материнства взагалі здавалися випробуванням на міцність. Фінанси співали романси, адже ціни на памперси та дитяче харчування, особливо імпортне, були просто захмарними. Тоді як раз потрібна була допомога, хоча б моральна. Звісно, я навіть не очікувала, що мій батько з’явиться на порозі. Але його поява стала найбільшою несподіванкою в моєму дорослому житті.
Пройшло три місяці після народження Оленки. Одного осіннього дня, коли Руслан був на роботі, а я ледве трималася на ногах від недосипання, в двері подзвонили. На порозі стояв тато. Він був якийсь розгублений і водночас… засмучений. В руках тримав величезний букет троянд і кульок. Це було настільки незвично, що я навіть на мить розгубилася.
– Світлано, – почав він, якось нерішуче переступаючи з ноги на ногу. – Я… я приїхав провідати. Можна?
Він зайшов і одразу попрямував до колиски. Оленка спала. Батько обережно сів поруч і довго дивився на неї, не кліпаючи. Я мовчала, намагаючись зрозуміти, що відбувається.
– Вона така крихітна, – сказав він ледь чутно. – Я і не уявляв.
Я відчула, що мені важко дихати. Це був не мій тато, а якась його краща копія.
– Я знаю, що був поганим батьком, – продовжив він, піднявши на мене очі. – Я багато чого пропустив. Тобі було важко, а мене не було поруч. Але я хочу це виправити. Хочу знати онуку.
Це був найбільш відвертий монолог, який я чула від нього за все життя. Тоді я вирішила дати йому шанс. Щойно Оленка прокидалася, тато одразу підхоплювався. Він міг годинами возитися з нею, гуляти, співати колискові своїм трохи хрипким баритоном. Він вивчив усі пісні, які грали в дитячих мультиках, і навіть сам придумав кілька веселих ігор. Руслан спершу здивувався, але потім із полегшенням видихнув, побачивши, що в нас з’явився надійний помічник.
Батько став приїжджати мало не щодня. Він привозив не просто подарунки, а те, що було дійсно потрібно: спеціальні вітаміни, новий стільчик для годування, який коштував, як половина моєї зарплати до декрету. Він допомагав нам фінансово, не нав’язуючись, просто залишав “на потреби Оленки”. А головне — він дарував свій час і щиру турботу.
Він став нашим “рятувальним колом”. Завдяки йому я вперше за довгий час змогла нормально виспатися, сходити до перукаря, просто побути на самоті. Мій тато перетворився на найкращого дідуся на світі, який готовий на все заради своєї маленької онуки.
Він змінився кардинально. Я бачу, як світяться його очі, коли Оленка сміється або тягне до нього свої маленькі ручки. Мені здається, він надолужує все те, чого не додав мені в дитинстві. Дивовижно, як прихід маленької людини може змінити дорослу, серйозну людину.
А як ви вважаєте, чи може пізнє каяття або ж поява онуків повністю переписати стосунки між батьками та дітьми, які роками були напруженими?
