Минулого року моя мама з-під Києва переїхала до нас. І все б добре, якби не мамині примхи і принципи.
Адже зараз купа можливостей усім господиням полегшити собі життя та заощадити час на домашній роботі за допомогою побутової техніки. Але моя мама так не вважає і постійно дорікає мене за те, що я, в її розумінні, витрачаю даремно гроші, замість того, щоб відкладати їх на «чорний день».
Я намагаюся їй пояснити, що ті гроші, які вони з батьком так важко заробляли, бо обидва працювали на будівництві, кудись безвісти зникли, вони їх теж складали на «чорний день» заощаджуючи буквально на всьому, і я не збираюся повторювати їх помилки.
Але вона нічого не хоче слухати, а оскільки живе вона з нами, то своїми зауваженнями вже втомила всю родину, навіть дітей. Не хоче слухати жодних доказів, коли я кажу, що часи змінилися, вона тільки обурюється, що я не прислухаюся до її порад.
Ми з чоловіком домовилися, що купуватимемо, по можливості, різну кухонну техніку. Найпершу купили, коли вони ще тільки з’явилися, мікрохвильову піч, потім хлібопічку і блендер. У хлібопічці виходить дуже смачний хліб і до того ж дешевше, ніж купувати його в магазині.
Мама коментує кожне наше придбання, доходить до того, що молодшому сину, коли він повертається зі школи, забороняє розігрівати обід у мікрохвильовій печі, каже, що це дуже шкідливо, та ще й світло мотає.
Мама каже, що мікрохвильовка тільки на те й годиться, щоб в ній пакетики зберігати, а не їжу гріти.
Старший син її вже не слухає, навчився ігнорувати її зауваження, хоч раніше намагався їй усе пояснювати.
Маму це дуже засмучує, часто плаче, каже, що шкодує про переїзд до нас. Правду кажучи, мені теж з нею не дуже комфортно, доводиться постійно захищати її і виправдовувати перед чоловіком. Здавалося б, живи спокійно на всьому готовому, ні в що не втручайся і не псуй життя іншим. Але ж куди там!
Коли чоловік подарував мені на день народження посудомийну машину, мама почала говорити мені, що я лінива жінка, навіть чашку не в змозі помити і їй за мене соромно. Обід, приготовлений у мультиварці, мама не їсть, варить собі окремо у каструльці.
Ми вже звикли до її незадоволених розмов, але якщо до нас приходять гості, мама намагається всім розповісти, що ми витрачаємо даремно гроші на всякі непотрібні речі, тільки через те, що зараз так модно.
Те, що це зручно, вона не хоче визнавати. Навіть не знаю, як її переконати. Дуже не просто жити разом, а її квартира в оренді і мама не хоче туди повертатися, їй подобається що вона має додатковий дохід, який складає також кудись під матрац.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
Недавні записи
- Містечко у нас невелике, всі знають одне одного. Я не заміжня, мені 26 років. Молодий чоловік років тридцяти. У симпатичному коричневому піджаку. Соромитися я не стала. Кавалер замовив собі якийсь коктейльчик і цілив його протягом усього вечора. Я ж попросила у офіціанта шашлик, гарнір, тарілку морепродуктів та морозиво. Погляд мого Олега з розслаблено закоханого став тривожним
- Три роки тому від мене пішов до іншої чоловік. Я з двома дітьми відмовилася від аліментів але залишилася в квартирі свекрухи. В цьому ж будинку живе нездоровий старший брат колишнього чоловіка. Вчора прийшла Антоніна Василівна. Або я зголошуся на її умову, або збираю з дітьми речі
- Що я тільки не робила, під яким приводом не старалася завести розмову, дочка мене навіть слухати не хоче. Анна переконана в тому, що сходивши до РАЦСу з іншим чоловіком я зрадила батька. Але ж я не можу все життя носити чорну хустину. Лише старша дочка знайшла до Анни доріжку, після чого все розповіла мені. Боюсь, добром це не закінчиться
- І тоді мама покликала нас з братом на серйозну розмову. Вона змогла сплатити собі дорогу, а решту поділила між нами з братом. І поїхала на роки доглядати старих синьйорів. Наступного дня після того, як я дізналася, що чекаю дитину, мама оголосила нам з братом про те, що вирішила повертатися. Квитки вже куплені, тож чекайте, діти дорогі. І це була хороша ідея, що я не взяла з собою чоловіка, так він не побачив моїх сліз
- Я ще не заміжня, без діток. Кілька років тому виїхала з нашого селища на Херсонщині в Київ. А минулого року довелося забрати до себе в орендовану квартиру маму й тата, самі розумієте, чому. Вже сім місяців я віддаю батькам половину зарплати, а сама живу фактично у злиднях, більше немає сил