Минулого року ми зі Стасом взяли машину в кредит, бо без авто зараз ніяк просто. Ну й відтоді його батьки регулярно просять нас їх кудись відвезти. Зазвичай це дача чи ринок. Кілька тижнів тому треба було на дачу: весна, сезон і все таке.
Однією з умов перевезення свекрів було, щоб свекруха сиділа на передньому сидінні поруч з моїм чоловіком: мовляв, їй так краще видно дорогу і сина. Я зазвичай ніколи не заперечувала і смиренно пересідала на заднє сидіння поруч зі свекром.
Однак цього разу мені було трохи не добре, трохи паморочилося і загальне самопочуття було не дуже. Коли свекруха відчинила двері і почала наполегливо просити мене залишити місце біля Стаса, я вперше відмовила, при цьому пояснила, що зараз мені краще бути на передньому сидінні, що мені так краще.
Кілька секунд свекруха мовчала, а потім обурено відповіла мені:
– Оленко, не можна так. Я старша за тебе і можу їздити там, де захочу. Пересядь і дай сісти поряд з сином, поки ми не запізнилися.
– Але ж послухайте, – спробувала дати відсіч я.
– Не треба ось тут цього! – перебила і заголосила свекруха. – Сядеш, як завжди, позаду, і нічого з тобою не станеться. Ти молода та міцна, потерпиш.
– Мамо, – вперше за весь час висловився Стас. – Оленка сказала, що їй зле. Якщо ти сьогодні посидиш поруч із татом, нічого страшного не станеться.
У результаті свекруха сіла, куди хотіла, але лише у маршрутці. Вийшла, демонстративно хряснула дверима авто, а ми – я, мій чоловік і свекор – поїхали на дачу своїм шляхом, щоб за годину зустрітися на тій же дачі.
У той день Ольга Павлівна говорила виключно зі своїм чоловіком, а нас зі Стасом ігнорувала. Дулася. За що? Чому? Ми з чоловіком щиро не розуміли.
Навіть зараз, через кілька тижнів, її не попускає. Я не вибачалася, бо вибачатися мені нема за що. Стас, з тих самих причин, теж. Тільки незрозуміло, в чому річ. І звідки стільки образи через таку дрібницю, як поступитися місцем у транспорті?
Ну, зате тепер я завжди біля Стаса сидітиму. Зрештою, він давно дорослий, і я вважаю, що у першу чергу він мій чоловік, а вже потім – її син.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
Недавні записи
- Я чекала що ввечері, коли Яна прийде, то мене похвалить, я таки мах роботи зробила. Але була тишина, тільки онучка зацінила мою роботу, обнявши мене і поцілувавши. І ось через тиждень дивлюсь, знов все чорне. Я знов помила. Але невістці мабуть так зручно. Як на мене це дивно. Вона працює в чистоті, в аптеці. Завжди охайна з легким макіяжем, а про взуття взагалі не думає. Мені було б неприємно, а їй хоч би хни
- Після дня народження я почала питати у внука, чи хватило йому всіх подарованих грошей на смартфон. А потім кажу: тато ж тобі п’ять тисяч дав. А він такий здивований каже: які п’ять тисяч? В конверті лише тисячу гривень лежало. До того ж конверт був підписаний, і ніякої помилки бути не може. Я в тих нервах викликала сина до себе. Не хотіла це по телефону виясняти
- Коли не стало дочки, я почала судитися зі своїм зятем. Я думала, що зроблю йому послугу, взявши на виховання свого єдиного онука. Дмитрик був дуже схожий на Лілю, і це давало мені сили продовжувати жити. Позов я програла. Зараз Дмитрику п’ятнадцять. Батько відвіз його далеко від мене. Мабуть, я на таке ставлення заслужила. Я б все віддала, лиш би повернути час назад
- Моя свекруха виховує свого онука від першого шлюбу Ореста. Я його друга дружина. Колишня невістка після розлучення переїхала жити в Канаду. Мій чоловік виплачує на сина аліменти, але свекрусі цього виявилося мало. – Богданчик і полуничку хоче і черешеньку. – Я ж не стрималася, і натякнула, щоб до рідної мами звернулася по допомогу. І тут відкрилася таємниця, про яку я і не здогадувалася
- Мені було куди повертатися з Італії, дочка за гроші, які я надсилала, зробила з занедбаної маленької хатинки красиву і сучасну. Там були нові меблі і техніка. Олена з чоловіком і дітьми жила окремо. За всі ці роки я зробила все, щоб вона мала свій куточок. І здавалося б, живи та радій, але той спосіб життя, який вела сеньйора Беатріс, за якою я доглядала до останнього, не дає мені спокою до сьогодні