fbpx

Минулого року ми зі Стасом взяли машину в кредит, бо без авто зараз ніяк. Відтоді його батьки регулярно просять нас їх кудись відвезти. Кілька тижнів тому треба було на дачу.  Ну й от я посміла сісти біля чоловіка, свекруха відмовилася спілкуватися. У першу чергу він мій чоловік, а не її син. – Ти молода та міцна, потерпиш

Минулого року ми зі Стасом взяли машину в кредит, бо без авто зараз ніяк просто. Ну й відтоді його батьки регулярно просять нас їх кудись відвезти. Зазвичай це дача чи ринок. Кілька тижнів тому треба було на дачу: весна, сезон і все таке.

Однією з умов перевезення свекрів було, щоб свекруха сиділа на передньому сидінні поруч з моїм чоловіком: мовляв, їй так краще видно дорогу і сина. Я зазвичай ніколи не заперечувала і смиренно пересідала на заднє сидіння поруч зі свекром.

Однак цього разу мені було трохи не добре, трохи паморочилося і загальне самопочуття було не дуже. Коли свекруха відчинила двері і почала наполегливо просити мене залишити місце біля Стаса, я вперше відмовила, при цьому пояснила, що зараз мені краще бути на передньому сидінні, що мені так краще.

Кілька секунд свекруха мовчала, а потім обурено відповіла мені:

– Оленко, не можна так. Я старша за тебе і можу їздити там, де захочу. Пересядь і дай сісти поряд з сином, поки ми не запізнилися.

– Але ж послухайте, – спробувала дати відсіч я.

– Не треба ось тут цього! – перебила і заголосила свекруха. – Сядеш, як завжди, позаду, і нічого з тобою не станеться. Ти молода та міцна, потерпиш.

– Мамо, – вперше за весь час висловився Стас. – Оленка сказала, що їй зле. Якщо ти сьогодні посидиш поруч із татом, нічого страшного не станеться.

У результаті свекруха сіла, куди хотіла, але лише у маршрутці. Вийшла, демонстративно хряснула дверима авто, а ми – я, мій чоловік і свекор – поїхали на дачу своїм шляхом, щоб за годину зустрітися на тій же дачі.

У той день Ольга Павлівна говорила виключно зі своїм чоловіком, а нас зі Стасом ігнорувала. Дулася. За що? Чому? Ми з чоловіком щиро не розуміли.

Навіть зараз, через кілька тижнів, її не попускає. Я не вибачалася, бо вибачатися мені нема за що. Стас, з тих самих причин, теж. Тільки незрозуміло, в чому річ. І звідки стільки образи через таку дрібницю, як поступитися місцем у транспорті?

Ну, зате тепер я завжди біля Стаса сидітиму. Зрештою, він давно дорослий, і я вважаю, що у першу чергу він мій чоловік, а вже потім – її син.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.

You cannot copy content of this page