Минулого року на Різдвяні свята ми були у свекрухи, вона живе в нашому місті, а ось на Йордан чкурнули до моїх батьків у Карпати. Тиждень гостювали, а другий каталися на лижах в Буковелі. Дома у нас залишився Бенгальський котик – Лайкуня. Щоб свекруха не їздила туди-сюди, я запропонувала їй на ці два тижні переїхати до нас. І ось повернулися ми в рідний Київ.
З матір’ю чоловіка ми завжди мали нормальні стосунки. Принаймні вона мені й слова не сказала поганого за десять років нашого шлюбу, ніколи не лізла мене чогось вчити чи щось мені доводити. Не змушувала мене готувати чоловікові їжу за її рецептами і не прагнула їхати з нами на відпочинок, якщо ми кудись вирушали.
Свекруха завжди жила своїм життям, якщо треба було, допомагала нам у чомусь, але ніколи не влізала. Я думала, що так буде завжди.
Вже два роки я займаюсь “бізнесом” Ми придбали породисту Бенгальську кішку, яку ми назвали Лайкуня. Кошенят ми продаємо з чоловіком за гарні гроші.
Це стало моє нове хобі та найсильніше захоплення. На Різдво ми гостювали у свекрухи, а на Йордан вирішили з’їздити на мою батьківщину в Карпати. Тиждень гостювали, а другий каталися на лижах в Буковелі. За котиком доглядала свекруха. Щоб не їздити сюди-туди, запропонували ці дві неділі в нас пожити. Тамара Василівна жінка, на яку можна було покластися, і ні за що не хвилюватися.
Тим більше, два тижні не такий вже й великий термін. Словом, віддали ми їй ключі та спокійно поїхали в Карпати.
Я й подумати не могла, що у квартирі щось буде не так. Свекруха ж у мене надійна людина. Два тижні минули дуже швидко і ми з чоловіком у чудовому настрої повернулися додому. Як тільки я відчинила двері квартири, у вічі мені кинулося те, що щось змінилося. Мало того, що шафа стояла, яка в коридорі не на своєму місці, так вона ще й пофарбована була в інший колір, який я терпіти не можу. Це що таке – подумала я.
На кухні свекруха повісила якісь коричневі штори, теж поміняла меблі місцями. Вона викинула мій улюблений чорний посуд, ну і це добре. Слава Богу, що з Лайкунею все було в порядку!
Найбільше мене здивувало те, що вона рилася навіть у нашій шафі, яка знаходиться в спальні. Всі речі вона розклала на свій смак, а більшість своїх речей я просто не знайшла. Звичайно, в подиві та на нервах я зателефонувала Тамарі Василівні.
На що свекруха спокійно запитала, чи сподобалася мені перестановка. Звісно, що ні. Хіба я її питала чи просила про неї? За пару секунд по телефоні спалахнула справжня “буря”. Свекруха говорила мені, що зробила будинок затишнішим і що господиня з мене ніяка. І взагалі, мої деякі речі вона викинула, бо там одні нитки, як у них ходити. Але хіба її мало турбувати, в чому я ходжу?
Загалом тепер зі свекрухою ми не спілкуємося. Вона не хоче визнавати свою провину, а я все не зрозумію, чому вона так себе повела, хоча раніше ніколи так не поводилася.
З того часу Лайкуня подорожує з нами!
Фото ілюстративне
