Минулого року син з невісткою повернулися до нас у Вінницю, орендували собі квартиру окремо. Але ми тоді ще не знали, що невістка з “сюрпризом” – тобто в очікуванні другої дитинки.
Отже, син із невісткою винаймали квартиру, поки не народилася друга дитина. Тоді невістка заявила, що вони переїдуть до нас, а грошима, які віддавали за оренду житла, вони оплачуватимуть комуналку. Але швидко я переконалася, що це було лише на словах.
Я одразу сказала, що нам буде тісно у двокімнатній квартирі вшестеро. Але син натякнув, що тут є і його кімната, тому я більше не сперечатися, а коли вони переїхали, я показала йому його кімнату.
Він розсердився, бо розраховував із сім’єю зайняти велику кімнату. Але все справедливо, він хотів оселитися у своїй. І якщо порахувати, то квартира належить нам трьом, то його дружина з дітьми має жити на його метрах, тобто в його кімнаті.
З цього й почалися проблеми, особливо затаїла на нас невістка. Демонстративно виносила малюка, що плаче, в коридор, щоб ми теж не спали всю ніч від його крику.
Коли мій чоловік зробив їй зауваження, що нам завтра на роботу, вона відповіла, що в кімнаті спить наш син та онук, яким малюк теж заважає. І ще додала, що ми погані батьки, бо не змогли купити єдиному синові окрему квартиру, як інші батьки. Я втрутилася, сказала, що їй батьки теж не купили житло, хоча і могли б.
Наразі старшого онука визначили до дитячого садка, але невістка й малий вдома. Син мовчить, хоч я бачу, що теж незадоволений дружиною. Вона цілими днями нічого не робить, спить до обіду, а ввечері гримить посудом на кухні, щось готує, коли вже всі відпочивають.
Не знаю, скільки я витримаю таке життя. Вони нас просто виживають, роблять так, щоб ми поїхали жити на дачу. Але я сказала чоловікові: “Не дочекаються”. Поживемо – побачимо, як воно буде далі.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
