Минулого року у нас народилася донечка Соломійка. І тут моя дружина Леся в декреті вирішила, що я маю їй допомагати. «Допомагати» – означає взяти на себе частину її турбот.
Я розумію, що вона втомлюється за весь день, але я теж не засмагав на сонечку на роботі, після роботи ми разом проводили час з дитиною, разом гуляли, купалися і вкладалися.
А тут вона чомусь вирішила, що коли я приходжу з роботи, то маю взяти дитину повністю на себе, щоб вона відпочила, та ще й прибрала. А в мене ось сил немає! Я теж хочу поспати.
А якщо я затримувався, то починалася ціла театральна вистава у буквальному значенні слова. Зрештою я прийняв вольове рішення змінити роботу. Влаштувався звичайним рядовим співробітником в офіс, де немає відповідальності, нормований робочий день з повноцінною годиною на обід та й відпустку обіцяли.
Додому приходжу веселий, беру дитину в оберемок і ми йдемо на прогулянку, поки рідна моя дружина спить і в інтернеті сидить – відпочиває. І готувати я, виявляється, люблю, і лайфхаки з прибирання освоїв, та й взагалі енергія вирує ключем.
Місяць все було чудово, а потім почалося. Моєї зарплати вистачає на комуналку, продукти, речі першої потреби та бензин. А на вії, манікюри, косметику, салони та ресторани – ні. Почала моя Леся кричати, що їй ТРЕБА.
“Ну, – кажу, – давай продамо твою машину”. Не хоче. Кажу, мовляв, давай квартиру продамо, меншу купимо, на комуналці будемо економити – знову ні, їй не підходить. Зараз благає мене повернутися на колишнє місце роботи, на все згодна, а я ось не хочу.
Мені подобається, що у мене є вільний час, що можу взяти лікарняний та вихідні без дзвінків та виїздів на роботу, я висипаюся, зрештою, бачу, як росте дитина, проводжу з нею багато часу.
І заробітної плати вистачає на нормальне життя без надмірностей, квартира є, машина є. Іди, люба, працюй сама на свої вії. Чи я не правий?
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.