fbpx
життєві історії
Минулого тижня чоловік повернувся додому із конвертом у руках. Я витерла руки, відкрила конверт і почала читати. Це моя мати вимагає аліментів на своє утримання! Але ця жінка не заслуговує на жодну копійку. В якийсь момент стало навіть смішно. А розповідати було що. Я поїхала попри волі батьків, просто втекла

Минулого тижня чоловік повернувся додому із конвертом у руках. Каже, мовляв, тобі прийшов якийсь лист, такий офіційний. Я витерла руки, відкрила конверт і почала читати.

Виявилося – це моя мати вимагає аліментів на своє утримання! Плата аліментів батькам і далі за списком.

Якщо чесно, я була в ступорі, але в якийсь момент стало навіть смішно.

Чоловік взагалі не зрозумів, що сталося, адже про мою родину він знав мало. Я подумала, що цей лист – чудова нагода йому розповісти. А розповідати було що.

У моїй сім’ї я була найстаршою дитиною. Починаючи з 12 років, мені доводилося пізнавати всі принади дорослого життя, до якого ніхто мене не готував. Два молодші брати і однорічна сестричка цілими днями перебували під моєю опікою.

Батько пропадав на роботі чи просто пропадав. Матері також ніколи не було вдома. Одна лише бабуся, яка доживала своє, тому весь клопіт по дому лежав на моїх тендітних плечах.

Для сестрички я готувала суміші, братам варила кашу чи макарони. Потім прибирання, прання та уроки. Не знаю, як я примудрялася при цьому ще й вчитися нормально.

Мабуть, найбільше мене мотивувала моя вчителька з англійської мови. Ніна Федорівна займалася зі мною додатково і часто хвалила мене. Іноді мені здавалося, що вона замінює мені матір, настільки теплими були наші стосунки.

Ніна Федорівна стала моїм провідником у світ знань. На день народження вона завжди дарувала мені нову захоплюючу книгу, а перед випускним сказала, що мені потрібно обов’язково продовжити навчання та вступити до університету.

Але із цим були проблеми. Моя мама заборонила мені вступати до вишу, сказала, що сім’ї потрібні гроші і вона вже влаштувала мене до місцевої крамниці біля будинку. Мовляв, сама вона не вчилася і мені нема чого.

Коли про все дізналася моя вчителька, вона того ж дня прийшла до мене додому, щоб поговорити з матір’ю.

Але жоден з аргументів Ніни Федорівни не переконав мою маму. Адже вона завжди вважала мене невміхою, яка не годиться для чогось серйозного.

Коли моя вчителька зрозуміла, що діла не буде, вона запропонувала мені те, що назавжди змінило моє життя:

«Ти вчиниш і житимеш у моєї сестри спочатку. Я допоможу тобі з грошима, не хвилюйся. Якщо ти не зробиш цього, то назавжди застрягнеш у цій дірі. Я хочу тобі кращого життя».

І я поїхала попри волі батьків, просто втекла. Кинула сім’ю, рідних та вирушила до своєї мрії. Сестра Ніни Федорівни була самотньою, але дуже доброю жінкою. Я допомагала їй по дому, а вона готувала для мене їжу.

Завдяки тітці Оксані та моїй шкільній вчительці з англійської я стала на ноги. Закінчила університет із червоним дипломом і почала працювати у школі в Луцьку.

А моя мати від мене відхрестилася. Сказала, що така дочка їй не потрібна і щоб удома я більше не наважувалася з’являтися.

Батько на той час уже пішов із сім’ї, а бабусі не стало. За братів і сестру прикро, але мати завжди любила їх більше за мене, тому я була впевнена, що з ними все нормально.

І ось мені 35, а мій чоловік Роман приносить цей безглуздий лист, в якому мати вимагає, щоб я платила їй аліменти. Смішно. З якого дива я взагалі повинна їй допомагати?

Все дитинство я працювала і вислуховувала від матері, яка я недолуга. І з її волі могла провести своє життя у глухому магазині у ролі продавщиці. Ні, красно дякую, це в минулому для мене. Моя мати не заслуговує на жодну копійку, хоч моя найближча подруга і вважає, що я маю пожаліти матір.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.