Минулого тижня я поїхала в село сама з двома дітьми відвідати родичів чоловіка і своїх. Сама, тому що чоловік боронить Україну, він зараз далеко від нас. Як я не відкладала цю поїздку, але до свекрухи на ювілей потрібно було поїхати!
Ольга Макарівна і так часто жаліється, що їй мало спілкування зі внуками, що вона не може з ними набавитися і постійно просила, щоб ми приїхали в гості! І ось цей день настав. Але позитивних емоцій він мені, як і очікувалось, не приніс!
Оскільки живе свекруха в селі, і має господарство за яким потрібно доглядати, робота є завжди! Приїхали ми, всі, як і зазвичай, займались своїми справами, Ольга Макарівна показала малим кроликів, хвилин 15 посюсюкалась з “улюбленими онуками”, і пішла займатись своїми справами.
На це я б і не звернула уваги, бо розумію, що роботу треба зробити! Ми собі грались на подвір’ї, чекали, коли дійде час і до нас.
Але після того, як вона все поробила просто пішла спати, а це була 4 година дня, а ми з дітьми і далі лишались без уваги, сиділи голодні у дворі, хоча вислуховувати про недостаток спілкування з дитиною для мене в порядку речей!
Я не розумію, для чого було запрошувати нас в гості, якщо уваги ми не отримали ніякої!? Просто гуляли собі на вулиці, як могли і вдома погуляти. Я своїм дітям завжди приділяю увагу, слухаю їх, щось вигадую разом з ними. А тут – спати пішла. А коли прокинулася. запитала у мене:
– Що ти, Олено, на вечерю думаєш готувати? Чому ще не почала?
Я просто отетеріла і пішла картоплю чистити. А наступного дня після обіду ми додому поїхали, на її ювілей я не схотіла залишатися і прислуговувати на ньому, готувати й прибирати. Вже вибачте. І помідорів з огірками мені її не треба. Я сказала, що мене на роботу терміново викликали. Навіть якщо мама чоловіка щось зрозуміла – мені байдуже.
Це просто показуха з боку свекрухи, чи може дійсно вона нас так “любить”?! А може я чогось не розумію, і зараз прийнято кликати гостей і лягати спати? Як я мала вчинити в цій ситуації, і як би повели себе Ви?
А може, я взагалі якась дивна, зациклена на собі жінка, і це зі мною не все добре? Може, мені потрібно переглянути свої погляди на життя? Я чесно розгублена і ошелешена після цієї поїздки.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
Недавні записи
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило
- Я відмінила усі святкування в родичів, бо ювілей найкращої подруги не кожного року. І собі і дочці я купила гарні сукні і з нетерпінням чекала дня “х”. Та на диво, Юлька мене не запрошувала. Я вирішила піти до неї на чаювання і заодно дізнатися, де ресторан, на котру годину. Подруга ще з порогу зробила спантеличений вигляд. Таке завершення розмови я аж ніяк не очікувала. І я і дитина йшли додому не те слово – засмучені!
- Та скільки ж можна було Людці жалітися мені на свого Максима! Він такий хороший чоловік і людина! О я його й забрала собі, всі зусилля до цього доклала. Тепер в нашому райцентрі тільки про це й балачок, ніби в людей інших турбот і проблем немає, чудні. Моя подруга влаштувала своєму благовірному сцену, зламала квітку і ображалася на нього цілий день
- Мені вдалося зруйнувати стосунки Ігоря з Іриною. Ну не пара вона йому. Але якби я знала, що він зв’яжеться з тою Мариною, і в них навіть до весілля дійде, то б не робила того вчинку. Відразу ж вона мені видалась мутною, а на самому весіллі я це для себе підтвердила. Тільки шкода, що мій син сліпо не вірить моїм твердженням. Я ж на власні очі бачила ці “воркотіння”, коли подихати свіжим повітрячком вийшла