Ми з чоловіком разом майже тридцять років. Ми виховали трьох дітей, які вже живуть самі, а двоє вже мають свої сім’ї. Коли молодша дочка ще жила з нами, Коля знайшов коханку і через деякий час переїхав до неї жити. Вона була набагато молодшою і розлученою жінкою, яка виховувала сама п’ятирічного сина.
Від’їзд чоловіка мене вибив з колії. Мені було майже п’ятдесят і я залишилася одна. Дочка, яка на той момент навчалась у випускному класі, дуже допомогла мені в цей час. Хоча їй теж було нелегко, і крім того, що мій чоловік мене розчарував, я не можу забути, що він ускладнив підготовку нашої дочки до випуску, і вона важко пережила його від’їзд.
Але, як зазвичай, з часом до всього звикаєш, і тому я якось нарешті змирилася з цим, і моя дочка успішно закінчила навчання. Соломія вступила до Київського університету, і я залишилась в квартирі зовсім одна.
Після її від’їзду я знову почувалась погано. На щастя, до мене часто приходили син і старша дочка, тоді народився перший онук і світ знову став щасливішим.
Поступово я налагодила своє життя. Я ходила на роботу, два рази на тиждень я ходила в басейні і нарешті почала вивчати англійську мову (завжди про це мріяла). Я не шукала іншого чоловіка, я зрозуміла, що мені і так зручно. Після всіх тих довгих років, де я завжди піклувалася про когось, у мене раптом з’явився час на себе. Мені не потрібно було кожного дня готувати, прати, прасувати. Я звикла до свого нового життя.
Так минуло три роки.
Про Миколу я знала лише з розмов дітей, які з ним контактували. Але вони переді мною все одно мало говорили про нього.
Минулого тижня зателефонував мій чоловік, фактично колишній. Для мне це було так дивно. Він питав, як в мене справи, чи я досі одна і тому подібне. Я розмовляла з Миколою стримано, сказала йому, що в мене все супер, що я одна і нічого міняти не хочу. Тоді ми закінчили нашу розмову. На мій подив, Микола зателефонував мені, ще раз через два дні, і попросив про зустріч.
Коли ми зустрілись за чашечкою кави, Микола почав своє каяття. Говорив, що жаліє про свій відхід, що ніколи не переставав звинувачувати себе. Потім він говорив про свої стосунки. Що все у них не ладиться, з її сином стосунки погані…
Він справді виглядав досить пошарпаним. Мені навіть стало його шкода. Я запитала Миколу, чому він мені все це говорить. І він сказав, що все більше розуміє, що його справжнім коханням насправді була я, що тих тридцять років спільного життя не можна просто стерти, і все частіше він думав про мене і уявляв, як би було, якби ми були разом. І тоді він просто запитав, чи можу я прийняти його назад, що він розуміє, як це божевільно звучить, і знає, на що він заслуговує насправді, але він не міг промовчати, бо останній рік ні про що інше не думав і дуже хоче бути зі мною.
Це мене здивувало, і я не змогла відповісти ні так ні ні. Я сказала йому, що спочатку мені потрібно подумати.
Тож я вже кілька днів думаю, і для цього є різні причини. Я не знаю, як поступити. Справа в тому, що до того, як він почав жити з цією жінкою, у нас була хороша сім’я, нам було добре разом.
Я просто не знаю, чи змогли б ми продовжити там, де зупинилися, чи можливо cклеяти колись розбиту чашку? Мене мучить питання, чому він просто не живе сам? Чи він боїться, що не впорається, адже треба ж собі буде готувати, прибирати… Може він саме через це і проситься до мене назад?
У мене досі є почуття до Миколи. А може це просто жалість? Мені спало на думку запропонувати Колі почати зустрічатися, але лише в тому випадку, якщо він не буде жити зі своєю коханкою. А через деякий час ми побачимо, що з цього вийде.
А що ви мені порадите? Пробачити Миколі, чи залишити все, як є?
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – static
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
