Минулої п’ятниці під’їжджаю я до гіпермаркету. Дивлюся – є вільне місце поряд з дорогим харлеєм.
Паркуюся, виходжу з машини, починаю розглядати її, бо люблю такі мотоцикли. Поруч біля машини копошиться сім’я, укладає покупки. Мама, тато і хлопчик років п’яти. І тут з’являється хазяїн харлея.
Класика – шкіряні штани, “козаки”, шкіряний жилет, татушки. І величезна біла шевелюра з кучерями і така ж біла борода до пояса.
Хлопчик як вигукне: «Мамо, дивися, Дід Мороз!»
А мама йому: «Ні, синку, це дядько-байкер».
У хлопчика починає надуватися нижня губа.
А дядько-байкер повертається до хлопчика і каже добре поставленим басом:
— Та ні, я і є Дід Мороз.
— А де твоя червона шуба та чому на мотоциклі?
— Так літо, у мене відпустка, катаюся ось, заразом дивлюся на діток, хто добре поводиться, а хто — погано, щоб знати, кому дарувати подарунки на Новий рік, а кому — ні. А на мотоциклі — бо олені відпочивають, травичку скубуть, сил набираються, адже взимку скільки справ у нас буде.
— А Снігуронька де?
— А Снігуронька на півдні відпочиває.
– А вона не розтане?
– Та ні, казки це, не танемо ми від спеки.
Далі відкриває кофр, який набитий невеликими плюшевими зайчиками. Бере одного і дарує хлопчику зі словами:
— Поводься добре, слухайся маму з татом, і буде тобі на Новий рік гарний подарунок.
У малого мало не сльози на очах від щастя.
Потім він чоловік повертається до мене, підморгує і шепоче: “Третій за сьогодні”.
Сідає на мотоцикл і плавно від’їжджає.
Мама посміхається, тато посміхається, хлопчик обіймає зайчика.
Я дивлюсь у небо на сонечко і думаю: «Яке ж життя гарне!»
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
