Минулими вихідними нам довелося поїхати на поїзді нашою великою родиною в інше місто. І поїзд ми вибрали, оскільки в автобусі немає необхідного комфорту для дітей. Та й на машині діти не висиділи б 8 годин одному місці. а у нас їх троє.
І ось мені здається, що якби я знав, що все так складеться, то почекав би хоча б, щоб близнюкам виповнилося 5 років. І тоді б я, швидше за все, взагалі передумав би їхати, але мені здавалося, що в цьому не буде нічого складного. І все швидко і легко пройде. Ой, як же я помилявся!
Коли ми тільки зайшли і знайшли свої місця, то там вже сиділи ті, хто купив місця на верхніх полицях. І жоден з них навіть не подумав піднятися, щоб ми могли поставити речі вниз і покласти свої сумки або посадити дітей. І ось коли їх про це попросили, вони вже почали корчити незадоволені гримаси.
І ось поїзд вирушив о 7 вечора. І ми сиділи кілька годин, сподіваючись, що пасажири з верхніх полиць рано чи пізно займуть свої місця і звільнять наші. Але ні. Чоловік зверху весь цей час щось жував і захопив сам весь стіл. Він почав з копченої птиці, потім варені яйця, потім насіння і чай…
А коли я вже йому прямо сказав, що хочу покласти дітей спати і йому пора піднімати на своє місце, він мені сказав, що хоче ще одну порцію чаю.
Але, в цей момент моє терпіння лопнуло, і я сказав: «Ні. Ви займете своє місце саме зараз, тому що нижні полиці наші».
І ось він дуже образився, і поліз на своє місце.
І все почали дивитися косо на наших дітей.
На другій верхній полиці лежала жінка середніх років. Перш за все, вона досить швидко піднялася наверх, і не шуміла і не говорила майже. І тут я в душі вже почав радіти, що хоч один з пасажирів з сусідніх полиць адекватний. Але об 11 вечора їй захотілося поспілкуватися по телефону і для цього вона навіть не спустилася з верхньої полиці. Вона говорила на повний голос, і це було голосно і шумно.
А діти у цей час були вже дуже сонні і втомлені, вона їх побудила і вони. звичайно, почали плакати. А та, щоб її чули з іншого кінця дроту, почала балакати ще голосніш. А коли заїжджали в якусь глушину, зв’язок і зовсім вилітав. Тож вона просто кричала в трубку: «Що, що, Свєто? Ще раз? Я тебе не чую, тут діти кричать!»
І ми взяли своїх дітей на руки, і намагалися їх якось заспокоїти. А жінка з верхньої полиці почала шикати на наших дітей, щоб вони вели себе тихіше і не відволікали її від цікавої бесіди. А я в свою чергу шикнув на неї. Я вже був готовий сваритися з нею, але не хотів заважати дітям спробувати заснути.
І було дуже добре, що зв’язок зник остаточно, і ця пані заснула через 20 хвилин. А ми ще цілу годину намагалися заспокоїти маленьких двійнят…
Звичайно, ще в дорозі діти кілька разів прокидалися і причини цього були абсолютно різні: голосно грюкнули двері в тамбур, провідниця включила світло у всьому вагоні на станції, випивші голосно тупотіли і розмовляли, та ще й пригальмували біля нас. Крім того, старший син упав з бокової полиці і заробив собі велику шишку на лобі, тож, окрім двійнят, і його довелося заспокоювати.
І ось коли рано вранці ми всією сім’єю вибиралися з вагона, всі на нас злобно дивилися. І я навіть бачив на їхніх обличчях напис: «Чому ж вам вдома не сидиться?» А у мене в голові було одне: «Хвала Богу, що ця поїздка завершилася!».
Як на мене, так це була одна з найгірших ночей за все моє свідоме життя. Після того, що сталося, я буду уникати поїздок в поїзді з малюками. І дружина Оля повністю зі мною згідна! Але ми молодці, що витримали це, і наші дітки також. Респект їм!
А як у вас проходять поїздки з дітьми?..
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
