Багатьом знайома картина з минулого: гарно розставлений кришталевий посуд у серванті бабусь чи батьків. У моєї мами та бабусі так було. І в моїх свекрух теж. Плюс багато коробок з порцеляновим чеським посудом, жодного разу не зворушеним і не розпакованим. Все це дбайливо зберігалося протягом усього життя.
Але мова не про дбайливе зберігання, а про те, що цим усім не можна користуватися навіть через 30 років.
На нашій із чоловіком квартирі посуду було небагато. Вона була з різних наборів і десь уже зі сколами. Вся ця строката компанія мала досить гнітючий вигляд.
Рано чи пізно мені, як господині, захотілося посуд оновити. Звичайно, все узгоджувалося з чоловіком. Але він так був прив’язаний до мами, що слухав тільки її.
І ось настає день Х – ми в них у гостях. Я з натхненням розповідаю свекрусі, який чудовий комплект тарілок я підібрала і чую у відповідь строгий голос:
“Не купуйте нічого з посуду, ні тарілок, ні чашок, ні ложок з вилками – у НАС все є!” Мого єдиний метелик у животі не стало у ту ж секунду.
У них тобто, навіть 2 кімнати заставлені цим, але в нас немає. Думаю, гаразд. Порцеляна – це ж чудово, адже чеська, не сильно сучасний, але не страшно.
— Забирайте та користуйтесь – каже вона.— Спасибі, візьмемо, а то й справді, на тарілках тріщини скоро будуть – відповіли їй ми.
— Тільки давайте не сьогодні, ще треба подивитись у якій кімнаті, і в якій коробці все це лежить – пошкодуючи свою пропозицію, каже свекруха.
Минув рік. Чи треба казати, що нічого вони не подарували, ну хоча б на чергову річницю весілля. Жили ми не бідно. Але чоловік був принциповий, адже мама сказала, що нічого купувати не треба, значить треба слухатися.
Сімейний бюджет у нас загальний, але гроші зберігав чоловік. І покупки здійснювалися за його згодою. Якщо він хотів – неодмінно купувалося. Якоїсь миті мені це надоїло, я і заробила рівно на комплект посуду. Не більше, не менше. І з чистою совістю придбала її.
Як був задоволений чоловік. Тарілки, виявляється, його дуже порадували і кружки також. І навіть блюдця до них. На радощах він розповів про це своїй мамі.
Краще б він мовчав. Ми облаштовували свій будинок, а від його мами тільки й чути було:
— Не купуйте нічого, у НАС все є!
P.S. Я так і не дізналася, як виглядав цей чеський фарфор. І мені все одно кому він дістався. І порцеляна і чоловік.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
