fbpx

Мирон, будучи в місті, вирішив навідатись і додому, та коли увійшов то очам своїм не повірив. Його Юля зробила з хати балаган. Запросила друзів, які робили в домі, що хотіли. “Весела” донька не соромлячись підійшла до батька. – Ти чого приперся? Поїхали в своє село, то й живіть вже там. Дайте мені пожити трохи. – Ці слова ще довго гомоніли в голові Мирона

Юля була у батьків єдиною дитиною, тому й балували її як тільки могли. Змалечку виконували кожну її примху. Хоче дитина ляльку – на тобі. Хоче сукню в горошок – ось. Батьки б могли, то весь світ би до ніг доньки притулили.

Вже в підлітковому віці Юля почала показувати батькам справжню себе.

– Мамо, тату, я в Маринки сьогодні переночую, – все частіше знаходила дівчина відмовки, лиш би не бути дома.

Мама вірила доньці, а ось батько все насторожувався, не звик він до такого життя.

Одного дня з села, прийшла погана звістка, захворіла бабуся Юлі. Батьки в ту ж мить поїхали до неї. А Юля натішитись не могла свободою.

Стефа доглядала за мамою, готувала, прибирала, бо батько вже також зовсім старенький, а коли закінчились ліки Стефа попросила, щоб чоловік поїхав до міста і купив все необхідне.

Мирон вирішив навідатись і додому, та коли увійшов то очам своїм не повірив. Його Юля зробила з хати повний балаган. Запросила “друзів”, які робили в домі що хотіли. “Весела” Юля не соромлячись підійшла до батька.

– Ти чого приперся? Поїхали в своє село, то й живіть вже там. Дайте мені пожити трохи.

Ці слова так краяли серце. Не такого життя він хотів для своєї доньки. Де тільки упустив в її вихованні?

Коли повернувся в село, то навіть не розказував про побачене. Не хотів, щоб ще дружина хвилювалась за дочку.

Юля все більше і більше входила у “веселе” життя. Вона навіть не цікавилася станом бабусі. Гульки полонили все її життя.

Коли Стефа з Мироном повернулися жити додому, то побачити зміни в поведінці дочки було не важко.

Через ці хвилювання Стефа злягла. Мирон її і мив, і годував з ложечки, а Юля, коли заходила у кімнату матері, лише носа закривала, брала все необхідне і вискакувала за двері, не глянувши на рідну матір.

– Тату, доки цей сморід в нас дома буде. Може б ми її в будинок пристарілих оформили? – в Мирона від цих слів сльози на очах з’являлися. Невже це говорить його дочка, та, якій вони з дружиною віддавали всю любов та ніжність.

Юля вже ні перед ким не приховувала свою любов до гульок, а одного дня батько помітив, що у доньки округлився живіт. Так і сталося, через дев’ять місяців у неї народилася дочка. Виховували дівчинку всім будинком. То сусіди їсти дадуть, коли мами немає, то дідо щось підкине. Так і жили…

Все змінилося, коли зліг і Мирон. Спершу його відвезли в лікарню, а звідти одразу ж разом з Стефою їх оформили в будинок пристарілих.

Юля рідко до них навідувалась. Пенсії в хаті вже не було і та повинна була йти на роботу. Влаштувалась санітаркою в поліклініці, і навіть трохи “пригальмувала” з попереднім життям. Роки минали. Один за другим батьки пішли з життя.

Одного дня повернулася вона з нічної зміни, а дома її 15-ти літня дочка зустрічає, та не одна.

– Ти чого приперлася? Не бачиш, ми тут “романтик” влаштувати надумались.

Лягла Юля в холодне ліжко і заплакала.

– Ось тобі й розплата…

Передрук без гіперпосилання на ibilingua суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page