fbpx

Мирославу мені по-справжньому дуже жаль. Живе з батьками, виховує маленького сина. Батько Єгора про сина й не згадує. Грошей вистачає лише на найнеобхідніше. Одяг, що в Миросі, що в сина – з гуманітарки, а може й родичі віддають, чи сусіди, я вже цих нюансів не знаю. Через свій щемливий характер я стала їх частіше до себе додому запрошувати, на чому й “попеклася”

Мирославу мені по-справжньому дуже жаль. Живе з батьками, виховує маленького сина. Батько Єгора про сина й не згадує. Грошей вистачає лише на найнеобхідніше. Одяг, що в Миросі, що в сина – з гуманітарки, а може й родичі віддають, чи сусіди, я вже цих нюансів не знаю. Через свій щемливий характер я стала їх частіше до себе додому запрошувати, на чому й “попеклася”.

***

У мене була подруга, яка любила приходити до мене в гості. Вона мати-одиначка. Був у неї синок чотирьох років. Пустотливий хлопчина. Він завжди був дуже товариський.

Жили вони з бабусею і дідусем. Жили важко. Батько дитини не допомагав, а Мирося ледве зводила кінці з кінцями.

Коли вони приходили до мене в гості, я завжди намагалася пригостити чимось смачненьким сина подруги. Було трохи шкода його.

Адже сьогодні, коли заходиш в магазин стільки всього продають. Звичайно, дитині все хочеться, а мати не може купити йому багато чого.

У підсумку, Єгор так звик що у мене в гостях завжди дають багато смачного, що став проситься до мене все частіше. І саму Миросю ця ситуація влаштовувала.

Як тільки відкривався ліфт, хлопчик вигукував: Дай цукерку!

Ситуація по початку бавила, а потім стала напружувати. Сказати Миросі про це не знала як. Подумає, що мені шкода для дитини. Але щодня годувати Єгора я теж не зобов’язана.

Я стала класти в вазочку кілька цукерок і печенюшок, а потім говорила, що закінчилося. Начебто не образила подругу і дитину теж пригостила.

Після цього я стала помічати, що після відходу їх з мого будинку вся квартира була в крихтах. Я раз у раз натикалася на черговий сюрприз.

Я була не в собі. Дома він цього не робив, а чому в гостях так? Не дуже то приємно ходити і прибирати все це.

Знову! Як вчинити? Мирося не робила зауважень синові. Але, мені то навіщо робити генеральне після кожного їх візиту. Намагалася не звертати уваги. Але згодом таки здалася.

У підсумку я стала все частіше відмовляти їм у прийомі. Якщо Мирося говорила, що вона їде до мене з сином, я говорила, що зайнята і інше. Коли Мирося приїжджала одна, я зустрічала її із задоволенням.

Можливо, ви засудите мене. Може треба було поговорити з подругою. Але, з огляду на її характер, вона б на століття образилася.

Що скажете, правильно я вчинила?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page