fbpx

Мити підлоги в будинку свекрів я не маю ніякого бажання. У мене взагалі настав час пожити для себе. Свекрам моїм – 92 і 83 роки, свекор старший. Мій Вадим – єдина пізня дитина. Але люди, мені вже самій 51, і я не маю бажання за ними доглядати! Вони все життя жили для себе, допомоги ми від них не бачили. Живемо ми в районному центрі, доглядальницю найняти – і не в традиціях, і не дуже по кишені. А я не маю бажання доглядати свекрів, а Вадим вже сам не справляється. Чоловік хоче, щоб ми перебралися до його батьків і турбувалися про них цілодобово. Продавати свою квартиру, щоб купити спільну з чоловіком поблизу свекрів теж не варіант

Свекрам моїм – 92 і 83 роки, свекор старший. Мій Вадим – єдина пізня дитина. Але люди, мені вже самій 51, і я не маю бажання за ними доглядати! Вони все життя жили для себе, до помоги ми від них не бачили.

Та розповім спочатку, щоб все було зрозуміло. Нас із сестрою у батьків двоє. Сестра моя живе в іншому місті. Чоловік мій – єдина пізня дитина у своїх батьків батьків.

Свекри мої народили дитину, коли пожили для себе, збудували будинок, нажили добра. Матері було вже за 30, батькові – 42. Зі студентських років Вадим став по суті головним у сім’ї, дбав про батьків, будував, лагодив, возив, лікував – словом, допомагав, вирішував усі побутові питання.

Ми одружилися на останньому курсі університету з великого кохання, всупереч бажанню батьків, а вже через рік народився наш син. Жити нам було ніде, поневіряння по батькам призводило до конфліктів – мене свекри незлюбили, а моїх батьків обурювало, що чоловік не може мене захистити.

Одного чудового дня свекруха вказала нам з Вадимом і маленьким сином на двері. Моя спроба винайняти квартиру не мала успіху.

Чоловік сказав, що квартиру ми не потягнемо. Я з дитиною поїхала жити до своїх батьків, Вадим залишився зі своїми. так на відстані ми прожили кілька років, бачилися лише зрідка. Сина я переважно ростила сама, допомагали мої батьки.

Потім ми зійшлися знову, бо Вадим таки зміг заробити на половину квартири, решту додали мої батьки, дякувати їм. Це історія нашої родини.

Тепер питання. Свекри вже понад 30 років – літні люди, які потребують уваги й догляду. Але я не хочу про них турбуватися. Вони жодного разу не зробили для мене нічого хорошого, навіть з Днем народження не завжди вітали і відверто були проти, аби ми сходилися з Вадимом.

А от чоловік майже кожен день у батьків, вирішує їхні проблеми понад 30 років. Вони самі в жодну службу не подзвонять, ні кран не полагодять. Нам із сином завжди діставалися залишки уваги й турботи мого чоловіка, якщо так можна висловитися.

А викачати з нашої родини всі можливі ресурси Вадимові батьки вміють. Найкраще медобслуговування їм було забезпечено ціною зусиль і коштів чоловіка, тобто – моєї родини. Я намагалася допомагати – носила їжу, прибирала, всі прохання чоловіка виконувала, але йому все мало.

Тепер свекрам 92 і 83 роки відповідно, їм насправді все важче. Та й мої батьки не молодшають. Живемо ми в районному центрі, доглядальницю найняти – і не в традиціях, і не сильно по кишені. А я не маю бажання доглядати свекрів, а Вадим вже сам не справляється.

Мене чоловік дорікає, що у нормальних сім’ях усіх стареньких батьків доглядають діти. Чоловік хоче, щоб ми перебралися до його батьків і турбувалися про них цілодобово.

А я розумію, що свекри як віддаляли всі роки чоловіка від мене, так і продовжують не давати йому жити спокійно, смикають через найменші дрібниці. І не хочу я з ними з’їжджатися.

Продавати свою квартиру, щоб купити спільну з чоловіком поблизу свекрів теж не варіант – мої батьки не зрозуміють, та й я не хочу. Син наш вже дорослий. Чоловік його теж залучив допомагати батькам. Їм навіть сміття важко винести, або вони просто не хочуть.

Ні, на прогулянку вони виходять, а от сміття ми маємо виносити. Чоловік досі від батьків не відокремлений, це очевидно. А Вадиму, вибачте, самому вже за 50, здоров’я так собі.

Я не знаю, яке рішення прийняти і як мені правильно поводитися. Мити підлоги в будинку свекрів я не маю ніякого бажання. У мене взагалі настав час пожити для себе, а не присвячувати його людям, які все життя мене не сприймали.

Та я побоююся, що моє ставлення до батьків Вадима поставить під питання подальше існування нашого шлюбу. Як би ви вчинили на моєму місці, шановні читачі сайту?

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page