На бабусиній квартирі я жила весь час, поки навчалася в університеті. Згодом вийшла заміж, і переїхала жити в сусіднє місто до чоловіка. Весілля в нас було гучне та пишне – в селі у мами. Святкували декілька днів, але мова зараз не про це. “Любі” родичі, як тільки дізналися, що квартира пустує, стали на неї кидати “оком”. Хто мені тільки не телефонував. І брат свата, і кум кума. – Доню, можеш більше не хвилюватися. Я все владнала!
Квартира мені дісталася ще від бабусі, вся рідня про це знала. Я в ній прожила п’ять студентських років, а після закінчення університету вийшла заміж та переїхала до чоловіка. Весілля було в селі, де жили мої батьки, звісно, гуляли три дні і всім селом. Хто з них був чий родич і з якого боку, розібратися було неможливо. Але вся ця “велика рідня”, якимось чином пронюхала про мою порожню квартиру.
Буквально через день після весілля почалися дзвінки з проханнями переночувати, залишити речі, трохи пожити, трохи освоїтися в місті, і всі прохання були націлені на мою однокімнатну квартирку!
Причому я навіть не знала більшу частину тих, хто телефонував.
Представлялися кумами кумів, братами троюрідних сестер, та іншими хитрими спорідненими назвами. Дуже ображалися, коли я відмовляла.
Зрештою, за справу взялася моя мама, і повідомила всім “родичам”, що квартира здана за договором квартирантам. Договір на п’ять років і з правом продовження.
Ми з чоловіком зітхнули з полегшенням. А за пів року справді здали квартиру на п’ять років.
Ось така історія. Може комусь пригодиться!
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!