fbpx
життєві історії
На день народження свекруха подарувала мені «царський» подарунок

На день народження свекруха подарувала мені «царський» подарунок. Втім, про все по порядку.

За місяць до мого тридцятиріччя, ми з чоловіком стали щасливими володарями квартири і нещасними іпотечниками. Всі гроші пішли на перший внесок, тому з меблів у нас – кухонний стіл, пара шафок і великий надувний матрац, що лежить посеред кімнати. Наша злиденна обстановка анітрохи нас не напружувала – зате своє, а меблі – справа наживна.

А ось маму чоловіка, Валентину Іванівну, умови життя сина шокували. Вона, прибувши з ревізією до нас додому відразу після покупки квартири, винесла вердикт:

– Тут жити не можна!

І спробувала заманити чоловіка пожити у себе, поки я, живучи серед голих стін, не куплю всі меблі, необхідну для комфортного життя її сина. Чоловік на заяву матері тільки закотив очі і радісно гепнувся на надувний матрац:

– Мамо, тут є найголовніше – ліжко і дружина під боком!

– Я обов’язково вам допоможу! – на настільки надихаючої ноті Валентина Іванівна покинула нашу квартиру.

Тиждень тому свекруха зателефонувала і попросила приїхати до неї, щоб допомогти зробити перестановку. Ми з чоловіком стрибнули в машину і вже через 20 хвилин були біля її будинку.

Чоловік тягав ліжко і шафи годин п’ять, переставляючи їх з місця на місце – Валентина Іванівна ніяк не могла визначитися, чого ж їй хочеться. Коли черговий варіант розміщення меблів свекруха влаштував, вона напоїла нас чаєм, вручила мішок зі сміттям і випровадила геть:

– Все одно повз смітники поїдете, викинете, а то я не донесу – важкий.

Ми попрощалися зі свекрухою і рушили в дорогу, не забувши заїхати на смітник, щоб позбутися від смердючого мішка.

Поруч з смітником стояв диван, червоний, з потертій і дірявої оббивкою. Чоловік мрійливо зітхнув:

– Скоро і у нас такий диван буде, не все на матраці спати! – і чоловік потрапив пальцем в небо.

Гостей, запрошених на мій перший день народження у власному житлі, ми попередили заздалегідь, що на увазі нашого тяжкого становища, вечірка буде в стилі мінімалізму: сидіти будемо на підлозі навколо імпровізованого столика, зробленого з підставки для ноутбука шляхом накладання на неї шматка фанери, покритого скатертиною.

У самий розпал веселощів, чоловік, відкрив двері балкону і сміючись, сказав:

– Алька, дивись: там вантажники диван той, ну пам’ятаєш – зі смітника, до нас в під’їзд заносять. Хто ж на нього зазіхнув? Начебто, сусіди все таки пристойні люди.

Коли через 10 хвилин пролунав дзвінок у двері, я вже знала, кого там побачу.

У під’їзді, на вищезгаданому дивані, перев’язаному бантиком, сиділа Валентина Іванівна. Вона посміхалася, яккіт. Оглянувши наші з чоловіком очманілий лиця, вона встала і заявила:

– Ось, Аля, подарунок тобі, з днем ​​народження! Я ж обіцяла, що вам допоможу. Заносьте! – скомандувала вона вантажникам.

– І вам добрий день, Валентина Іванівна, – привіталася я.

Я прекрасно знаю, що дарованому коню в зуби не дивляться, але все одно, критично оглянула подарунок свекрухи: на стародавньому червоному дивані красувалися зелені латки на місцях дір і сильних потертостей.

– А що ж собі таку красу не залишили? – поцікавилася я.

– Ну ти що, Алечка, як я можу? М’якенький, ручна робота, – на цих словах ми з чоловіком аж хрюкнули, – Хлопчики, заносьте, чого стоїмо?

Один з вантажників чухає руку. Другий, дивлячись на першого, почав оглядати диван. З криками:

– Братан, таракани! Терміново тачку рятувати! У нас два переїзди сьогодні! – вантажники ретирувалися.

– Які таракани? Звідки клопи? Не може бути! – заохала свекруха. – Ой, я забула чайник вимкнути! Побіжу, поки не пізно, – почала відмазуватися свекруха.

– Мамо, а диван? – запитав чоловік.

– А що диван? Диван належить твоїй дружини, значить і таракани – Алькіні. Бувай! – свекруха пострибала сходами, аки молода коза.

Диван потягли на смітник два мужиув всього за п’ятсот рублів. Ось через півтора місяця у свекрухи день народження, думаємо з чоловіком, що ж їй подарувати?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page