Невістка у нас з заможних. Не знаю, як і вийшла вона заміж за мого сини.
Ми живемо в селі, до великого міста не далеко – 40 хвилин їхати автобусом, а машиною ще швидше.
Виростили з чоловіком двох дітей, дочку і сина. Старша дочка стала лікарем, зараз в Полтаві аж, в іншій області живе, бо там роботу знайшла в хорошій приватній клініці. Дочка заміжня, у неї теж двоє діток.
Син Орест після школи, яку з медаллю закінчив, вступив до університету в нашому обласному центрі. Там вони і познайомилися з Тамілою. Ще студентами почали жити разом.
Таміла з багатенької родини, але гучного весілля діти робити не схотіли – натомість гроші, які їй дали батьки і трохи додали ми, коли трьох поросят продали, вклали в покупку власної ділянки в передмісті і почали будівництво свого будиночку. Два роки їздили вони по півроку в Голландію на заробітки. Потім тут на хороші роботи влаштувалися, невістчин батько допоміг.
Одним словом, будувалися вони 4 роки, і ось переїхали в новий будинок. Якраз через місяць після новосілля у Таміли був День народження, на який запросили і нас. Чоловік не захотів їхати, не дуже добре почувався, але вирішили, що мені не варто відмовлятися.
На День народження в місто до невістки я збиралася ретельно. У перукарню в райцентрі напередодні сходила, а на подарунок спекла торт домашній і взяла той новий великий відріз сатину, який все життя бережу. Їм на постіль для нової оселі знадобиться, дитинка ж, можливо, скоро народиться.
Таміла якось так глянула на тканину тоді… Але я це зараз згадую, а в той день не помітила. Свято ж було, спілкувалися всі, я зі свахою про те, про се розмовляла…
Наступного разу я попала до Ореста і таміли в гості через півроку.
Запропонувала свою допомогу – адже ще так багато всього треба у них зробити і довести до ладу. Вони то переїхали, але обоє ж на роботі, не встигають все в порядок привести.
Орест сказав, що я можу прибратися на горищі.
Там я і побачила тканину, той сатин, який подарувала тамілі на День народження… Тканина була закинута в дальній сирий куток, вся вже вкрилася плямами цвілі… Я її берегла 20 років, вона мені від мами лишилася – новий блакитний сатин, який я дарувала з чистою душею…
Спустилася я, коли виплакалася і, слава Богу, ніхто нічого не помітив. Наступного дня я поїхала додому.
До них ми з чоловіком не їздимо, я не можу себе змусити. Орест з Тамілою і синочком Назарчиком, який народився чотири місяці тому, іноді до нас приїжджають.
І все наче добре. Але мені досі так гірко через мамин сатин…
Автор – Олена М.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
